Як і обіцяла, продовження...

#Мояісторія

Частина 4🐰

Ось так з появою цих ангелів-охоронців👼, в моєму житті почалась абсолютно нова смуга, біла, або, можна сказати, кольорова! Вони мене запрошували до Італії двічі на рік, два місяці взимку, і три місяці влітку, возили по курортах, купували модний одяг, усе, що потрібно для школи, і не тільки, передавали постійно передачі з їжею, та підтримували повністю фінансово і по поверненню в Україну. Одного разу вони заговорили про усиновлення, але я чесно відповіла, що не зможу зректися матері, хоч вони цього і не просили робити насправді, але й тільки на паперах, я всеодно так не зможу!!! З моєї точки зору, це лицемірство...хоча моя мама була не проти і навіть умовляла мене на це😫. Аргументами були краще життя і майбутнє, вона завжди намагалась дати мені якнайбільше, хоча часто мені було потрібно зовсім інше...

Незважаючи на мою відмову вони продовжували мене любити, а я їх. Вони добавили мені впевненості у собі й у школі, бо я вже не була затуркана сільська дівчина, з якою крім гусей та літератури, не було про що поговорити. Я тепер так само відпочивала на морях, могла піти з ними у кіно чи кафе, сходити на те ж день народження, та й мій зовнішній вигляд істотно змінився. Звичайно, до рівня декого з них мені було не досягнути ніколи, але я цього і не прагла, головне, я вже не була тією білою овечкою. Моє прагнення наблизитися до колективу, змінило і мене саму, я вже не говорила в Києві українською мовою, бо це не модно, я перестала читати класичну літературу, бо фільми набагато цікавіші. Я стала все менше їздити у село, бо різниця між мною та сільськими друзями стала прірвою, нам все менше було про що поговорити, я не помічала як власноруч віддалялась від них, від улюбленої бабусі, від братів та сестер, чесно кажучи, я тоді себе ставила на позицію вище від них, а то й дві, хоча насправді, ми були однакові. Мені тоді здавалося, я ж краща, розумніша, адже вони навчаються у простих школах, а я в елітній гімназії, культурніша, адже проживаю у столиці, а вони бозна де, а ще ж, вони навіть не були ні разу за кордоном, а я ж з 6 років сама подорожую!!! Вони з цікавістю розпитували мене про світ, а я з високо піднятою головою, загнувши ногу на ногу, сідала і віщала...Село і люди... це було про мене тоді. Якби у мене була б машина часу, в першу чергу я б повернулась в один із таких моментів, і надавала собі стусанів...але тоді я таке творила, за що мені було дуже соромно😳.

Отже, з появою Італії в моєму серці та розумі, я фактично забувала своє село. Я жила від поїздки до поїздки, я жила цими поїздками!!! Мені здавалося в Україні усе нудним і нецікавим, чесно кажучи, я взагалі не сумувала, навіть за рідними.😳 Приїжджаючи до України, у своїх розмовах я часто повторювала фрази "а у нас в Італії... ", "у мене в Барі... ", "а тут у вас...". В перші дні після приїзду, я часто навіть не пам'ятала багатьох слів рідною мовою, називаючи їх італійською. Мені страшенно не подобалась тоді українська кухня, хоча раніше я її дуже любила та й зараз обожнюю...Я все частіше сиділа на продуктах, які передавали мені італійці, любов до європейських продуктів лишилась у мене і до сих пір, не можу пити український чай чи каву, українські ковбаси та солодощі до сих пір для мене бяка, окрім заварних бкк, це просто ван лав. 💕

Так тривало багато років, все кардинально змінилось у моєму житті, я вже не хотіла більше їздити в село, для мене життя було в Італії, бабусина хатина здавалась халупою, а сама поїздка засланням...тому їздила дуже рідко,тільки на свята, і то, якщо примусять.😪 Аж поки одного року, мені тоді було 13 , я не зламала руку, катаючись на роликах. Страхова компанія відмовилася страхувати мене з таким переломом, а організація не мала права завести мене до Італії без страхування. Таким чином мої друзі полетіли, а я лишилась в Україні. Я ридала медвежими слізьми...😭 Літо, канікули, куди мене відправляє мама? Правильно, у заслання, тобто у село...😣 Ну і це виглядало приблизно так, гламурна дівчина з тонною косметики і чотирма валізами лахів, в босоніжках на височезній платформі ( тоді це було модно🙈), з манікюром та педікюром, виповзла з старезного автобуса-розвалюхи, і прибула у місце, де ні води, ні телебачення 📺, і асфальт тільки на головній дорозі, а до хати хвилин двадцять ґрунтовою шкандибати потрібно... Ну чим не шоу, для каналу 1+1? Для села, де супутникове тб з'явилось лише через років п'ять, а кабельного до сих пір, напевне, нема, це було справжнісіньке кіно, покруче Роксолани, усі прямо повилітали з хатів, щоб на це подивитись, а ті, хто не міг вийти, повитягували свої голови та шиї, як ті індики...😂😂😂

#мояписанина

#таємнезізнанняегоїстки