Приблизно з цієї частини мене б мали почати впізнавати друзі на #преггі, побачимо чи так це.😂👍 Як…

Приблизно з цієї частини мене б мали почати впізнавати друзі на #преггі, побачимо чи так це.😂👍

Як завжди, 🍅🍅🍅 та 👟👟👟 у вашому арсеналі, не соромтесь і рушайте в коменти👇👇👇

#Мояісторія

Частина 3🐸

Приблизно в шість років, я почала їздити за кордон по програмі обміну дітей, в основному їздили в Іспанію, Італію, Німеччину та Францію, я побувала в двох сім'ях, поки познайомилась зі своєю другою іноземною сім'єю, інколи, навіть ближчою за рідну. Сім'ї були різні, Європа давала звільнення від податків на рік за прийом дитини з України, це була програма оздоровлення дітей після вибуху Чорнобиля. Багато хто погоджувався на це тільки заради пільг, тому нам часто доводилося чути історії про те, що дітей запирали у підвалі, даючи їм тільки їжу та воду, або піднімали на них руки, зі мною нічого такого, слава Богу, не сталося, але в першій родині відношення було, м'яко кажучи, холодне. А друга родина постійно нагадувала в розмовах про те, з якого Гондурасу я родом, і що їм треба постійно дивитися за мною, щоб я щось не виробила з їх меблями, технікою чи речами, бо ми українці, неандертальці, такого у своєму захалустьі не бачили, і ще скоро не побачимо. Тут, я вам скажу, є зерно правди, адже то були часи, коли в країні не було абсолютно нічого, і навіть якщо у тебе були гроші, купити щось можна було лише за кордоном, і то, якщо у тебе були зв'язки! Це були часи однакових сервізів, плиток, меблів та м'яких куточків на кухню, яких доречі я не бачила ніде, крім країн пост радянського простору. Але мені, маленькій дитині, було дуже образливо таке слухати, і так хотілося крикнути, неправда, ми не такі, ми розумні, талановиті, працьовиті...але мене ніхто не слухав...😥 Я їм розповідала про наших людей, про нашу історію, розказувала про наші краєвиди, природу. На що мене тоді питали, "а звідки ти"? Кажу, "Київ." "Росія?" "Ні, Україна", "а... Російська УкрАіна..." відповідали вони мені, і я готова була їх прибити власноруч.😫 Кажу їм, та в нас такі пісні, вірші, поеми, письменники, відомі на весь світ люди, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Микола Хвильовий, Тарас Шевченко..."А....Шевченко...знаємо...", я ж така "хух...ну ви тепер розумієте мене, так?" "ага, гарний футболіст...тільки продажний...тепер за Мілан грає..." і я б'ючись головою об стінку іду далі, хоча кожного року у мене з'являлись нові аргументи, і я не втомлювалась повторювати їм, що я Українка! І цим пишаюся!!! Десь через років п'ять вони лише, запам'ятали, що Україна це не Росія, а інакше в лоб дам і буду називати Італію Іспанією і баста. 😎 На тому і домовились!

Але коли мені запропонували наступного літа втретє поїхати туди, я кричала і пручалась усіма силами...Кажу, не поїду у їхню Європу, вони там злі і неотесані, і взагалі, я закінчила більше класів у школі ніж вони, а вони мене ще й неандертальцем обзивають...Ну що за несправедливість???Хочу у рідне село, до бабусі, чиї труджені руки гладять ввечері мене по голівці. Я відчувала кожний бугорочок, кожну шершавість на її стомлених від праці, маленьких рученятах...Хочу чути історії про її життя, як вона пережила Голодомор та поховала рідних братів та сестер. Як її чоловіка забрали німці у в'язницю і вона лишилась сама з дитиною на руках... Як вона його любила і чекала, але він так і не повернувся... Як їй прийшлось вийти заміж за мого дідуся, щоб над нею не надругалися німці, і як вона йому була дуже вдячна за те, що він подарував їй дах над головою і ще четверо дітей, яких вона завжди однаково сильно любила. І хоч дідусь її часто бив і сварив, як мені розповідала моя мама, я ніколи від неї не почула жодного кривого слова в його сторону. Дідуся я ніколи не бачила, він помер ще до мого народження. А бабусю я дуже любила, і обожнювала розпитувати про її життя, і слухати її історії знову і знову, хоча я вже їх чула сотні разів і більшість із них вже знала напам'ять!

У селі я росла завжди, споріднена з природою. Тут я мала багато друзів з таким ж достатком, як і наш, що дозволяло мені не прикидатися, і бути такою, якою я є насправді, розмовляти українською мовою, яку я обожнювала з дитинства, співати народні пісні, ходити повсюди з п'ятитомником Шевченка, ні не футболіста, а поета! Я любила блукати лісом, в пошуках маслючків, а потім купатися у кар'єрі, який же ж він був красивий та бездонний!!! У нас було багато всілякої живності🐰🐷🐶🐮🐔🐣, і я завжди любила ходити на полонину і збирати їм трави, а потім їх годувати. А ще, я любила своїх старших братів та сестер, яких також батьки відправвляли до бабусі, ходила за ними по п'ятах, навіть в клуб на дискотеку💃...Пам'ятаю, як ображалась на бабусю старша сестра, якій мене прищепили хвостом в нагрузку, бо я закатала істерику, що всі ідуть танцювати, а я ні! Як їй доводилося таскати мене усюди за собою, на побачення та гульки, бо без мене її нікуди не пускали. А мені так подобалось за нею спостерігати!! Як вона одягається, малюється, зачісує коси...у неї таке гарне волосся було!!! Я спостерігала за нею, потім брала її косметику і повторювала усе за нею. Тільки вона була красунею, а на мене у дзеркалі дивилось відображення міньйона, але я вважала себе жабкою-царівною 🐸, яку поцілує принц і вона перетвориться на принцесу небаченої краси.😀

Коротко кажучи, у селі у мене було життя, а поїздку в Європу я сприймала як заслання. А як повелося у нас в житті, батьки не питають думку дітей, коли щось вирішують. Так само і мене особливо не питаючи, посадили на літак Бориспіль-Рим, і відправили покоряти простори славного міста Барі. Організатори програми радили не признаватися про досвід перебування в інших сім'ях, тому що таких дітей не хотіли чомусь до себе брати, тому я поїхала у нову родину, досконало знаючи їх мову, але робила вигляд, що я ні бум бум-бум. 😏 Це було досить цікаво і інтригуюче, я вже була настроєна почути щось неадертальське в мою сторону, але вони нічого такого не казали, крім того, що якась я худа та квола, і що мене варто відгодувати, ну і переодягнути. Вони порились у моїй торбинці з лахами, що мене дуже взбісило, і не знайшовши нічого підходящого, повезли мене по магазинах...І тут як в тому мультику про хом'яка - оце рай...🙌🙌🙌У мене почалося абсолютно нове життя: шоппінг, ресторани, піццерії, джелятерії, лунапарки, море і багато всього, чого я раніше і сном не чула. Так що приїхала я до Італії сусликом з маленькою торбочкою, а поверталося на рідні землі до України жирне поросятко 🐷 з чотирма валізами, такими, що я могла поміститися й в них сама.😂😂😂

Далі буде...

#мояписанина

#таємнезізнанняегоїстки