Правду кажуть, що вдома навіть стіни лікують. У рідній оселі набагато радісніше (хто читав мій пост про закіпання голови…

Правду кажуть, що вдома навіть стіни лікують. У рідній оселі набагато радісніше (хто читав мій пост про закіпання голови і безсоння у пологовому😖). Трохи виспавшись, набралась сил і натхнення написати свою історію пологів. Як завжди, багато тексту.

Почну з того, що моя вагітність була майже ідеальною. 7 місяців як була ще тим енерджайзером, і нічого мені не заважало😜На останньому місяці лише довелось пропити трохи антибіотиків (дався взнаки моє давнішнє запалення нирок), і з’явився застій жовчі, але, загалом, все було прекрасно, тому я була повністю налаштована на максимально природні пологи: без ЕА, окситоцину, розрізів та виштовхування дитини. Ха-ха. Навіть не так: ХА-ХА-ХА

5го числа я трохи пройшлась з мамою по магазинам, купила подарунки чоловіку на свята. Ніяких ознак чи симптомів не було: живіт не болів, не опустився, пробка не відійшла. Увечері довго не могла заснути, крутилась до 1.00. через годину прокинулась від того, що дуже хочу в туалет (нічого дивного😏)До туалету я добігла, залишаючи після себе водопад. Поки знайшла пелюшку. Ще півквартири затопила🌊розбудила чоловіка, у дуже піднесеному настрої ми поїхали у 7ий пологовий.

Оглянули на кріслі, розкриття 1 см, я засмутилась 😒 чоловіка відправили додому, а мене - на профкойку. Опис історії, КТГ і т.д. зайняли ще 2 години. О 5 год ранку почались легкі перейми. Я дивилась мультики і дихала. Перейми ставали все болючішими, на огляді – 3 см, але шийка геть туга. Ще через годину приїхала мій лікар: розкриття – 4 см, шийка абсолютно не згладжується. Приїхав чоловік, і нас перевели у пологовий зал. Через годину прогрес той самий 😞Довелось ставити епідуралку, щоб пішло розкриття. Це геть не боляче і не так страшно, як я собі це уявляла. Але біль послабився лише відсотків на 30, перейми були досить відчутними, додали дозу. Через 1,5 години повне розкриття, час тужитись. Пишуть, що це, як покакати. Ага, фіг там😖Я взагалі не могла це зробити, у мене сил не було навіть за поручні триматися. У потугах я промучилась 2 години, майже безрезультатно. Епідуралка не діє, потуги просто розривають, а я навіть у щоки потужитись не можу.😫

Останні 15 хвилин: крісло трансформують, я намагаюсь тужитись, роблять розріз, лікар давить на живіт. У цей момент моя свідомість була за межами тіла, ніби картинки з кіно. Тут мені кладуть синочка на живіт на 10 секунд, він синій-синій і не кричить. Його забирають, ставлять якісь трубку. За ці 7-8 хв у мене всередині все вмерло. Коли він закричав і мені знову поклали його на живіт, я просто ридала. У цей момент прийшло відчуття повного спокою і щастя.

Найважливіше: якби не мій коханий, я б здалась ще після перших сильних переймів. Він мав вийти на потугах, але не залишав мене ні на секунду. Його підтримка і допомога весь цей час просто колосальні, і я знаю, що його заслуга у народженні сина така ж, як і моя.

Всім любові і лише всього хорошого!❤️