Тепер і я знайшла час написати про свою історію.

Розпочалась вона з того, що на 39 тижні на УЗД нам сказали, що малюк важить 4200, після цього мій лікар в терміновому порядку вклав мене в лікарню, попередньо залякавши перспективою кесарівського розтину.

в стаціонар я поступила 4 числа, пдр на 8 березня обіцяли. сказали, якщо до пдр не народжу, тоді стимулюватимуть. обрадували тільки тим, що кесарів скоріше за все не знадобиться. в лікарні нудно було, жах... карантин, не впускали навіть чоловіка((( 5 числа зранку мене подивилась гінеколог, після чого над вечір у мене відійшла пробка, засинала я з думками про роди, а о 6 ранку 6 числа прокинулась від болю... кожні 5 хвилин біль повторювався, хвиля болю, що починалась зі спини і переходила на низ живота. до 9 я чекала лікаря, і вона на огляд вже прийшла з зав пологовим відділенням (оскільки в мене ризик, бо плід великий, 4200, мене спостерігав зав.відділенням). після їхнього огляду у мене відійшли передні води. після чого стало різко зле... впав тиск, і здавалось, що зараз впаду, доки під ніс мені не тицьнули вату із нашатирем. перейми у мене одразу були частими і болючими. об 11 я вже була в род залі, і чоловік був вже поряд. ніколи б не повірила, що між такими болючими переймами можна спати, та й зараз не розумію як це в мене виходило... в перейму я ходила, а в ту хвилинку без болю одразу завалювалась на ліжко і спала... з усіх засобів зменшення болю реально допоміг душ... я в ньому пробула годину, і якби не чоловік, який від хвилювання постійно перепитував чи ще я щось відчуваю, то я б там спала і в перейму. перейми тривали 9 з половиною годин, а народила я за 25 хвилин. за 2 тижні після родів досі не можу знайти слів, щоб описати біль під час потуги, і коли дитинка виходить. такого я не відчувала ніколи. кричати я вже почала коли виходила голівка, бо стримуватись вже не могла... пам'ятаю лише перелякані очі чоловіка, і відголосок крику з сусіднього родзалу) о 15:55 народився мій хлопчик. вагою 3700, 52 см. узд помилилось на пів кіло) розриви були і зовнішні і внутрішні, біль витерпіла жахливий, в деякі моменти хотілось померти, але старалась дихати і тримати себе в руках. єдине, що постійно просила, це щоб лікарі щось робили тільки аби не різали) роди-це щось дуже болюче, але воно того варте. адже зараз поряд лежить і дивиться на мене моє весняне сонечко)