Є одна дивна риса у часу —

з роками він прискорюється.

У дитинстві кожен рік тягнеться безкінечно.

Тобі довго шість —

і ніяк не стає сім.

Ти чекаєш школу, інше життя,

щось велике попереду…

А потім ти моргаєш — і вже понеділок.

Ще раз — і вже середина січня.

Листки календаря осипаються

швидше, ніж ми встигаємо це помітити.

І, можливо, саме тому

так важливо інколи зупинятися.

Дивитися, як спить твоя дитина.

Як падає сніг.

Як підіймається пара з чашки кави.

Бо саме в цих маленьких «тепер»

і є справжнє життя 🤍