Залишу це тут для себе. Уже четвертий рік поспіль ми обираємо й власноруч спилюємо нашу різдвяну ялинку в Англії. І щоразу ловлю себе на думці, що непомітно для нас самих життя тут обросло новими традиціями.

Еміграція виявилася зовсім не легким шляхом... Вона навчила нас терпінню, змусила по-новому подивитися на себе, на наші межі та наші сили. Але завдяки підтримці друзів, та теплим стосункам у родині, ми змогли знайти внутрішні опори й навчилися дихати у цьому новому просторі.

Коли світ змінюється надто швидко, саме повторювані, теплі моменти нагадують: ми все ще тут, разом, і рухаємося вперед.

І знову ми зрубали нашу ялиночку -так, як робили це три роки до цього. А син створив новорічні прикраси своїми руками.

В таких моментах починаєш гостро відчувати, що дім - це не місце. Це ритуали, наш сміх, наші теплі вечори й те, як ми підтримуємо одне одного.

Навіть якщо доля занесла нас далеко від дому, ми здатні пускати нові корені - там, де є любов, підтримка й наші маленькі традиції.

Цей Різдвяний сезон ще раз нагадав мені, що дім - це ми. І ми завжди можемо створити його знову.