Когда умер мой дедушка, у нас был разговор с батюшкой, который сказал, что усопшему не важны эти огромные памятники, поминки и тому подобное. Важны ваша память и помолиться об упокоении.. это я к чему, если Вам безумно сложно, помяните его самостоятельно, сходите в церковь закажите сорокоуст, если веруете

Но по себе, в моменте очень сложно, осознать, принять, увидеть.. это временно, а сожаление что не провели в последний путь осталось навсегда (меня не взяли на похороны прабабушки)

Щірі співчуття 😭

Сочувствую. Мой дедушка умер уже давно, но тоже очень близок был для меня. Я ходила на прощание, говорят очень важно попрощаться. Сейчас жалею, что боялась больше времени с ним быть, когда уже последние месяцы были, было страшно и не хотелось осознавать. Но, жалею сейчас.

Я бы советовала вам сходить, так будет легче мозгу понять, что его нет. Вам легче будет справиться с этим

У меня дедушка в 22 году умер.я не могла даже смотреть и не пошла прощаться,я с детьми осталась. Угрызений совести сейчас уже нет.
15 лет назад бабушку хоронила и мне было это так тяжело,что я не смогла к деду пойти(

Бабушка умерла в прошлом году.
Была на прощании с ней, еле вывезла это всё.
Для себя лично мне было тяжело психологически, потому что привыкли к обычному захоронению, а так ее просто увезли и все.
Я успокоилась только тогда когда я пришла уже на могилу.
В крематории ее прах лежал 9 месяцев, но только потому что мы переселенцы и все таки думали что вернемся домой и под копаем рядом с дедушкой.
Для них уже все равно, кто будет на похоронах. Можете сходить в церковь, поставить свечку и прийти уже на могилку проведать.
Но не будет ли вас совесть грызть что вы так и не попрощались?

Если для вас это мучительно, прийдете после на кладбище попрощаться и все

Соболезную
Тоже не была на похоронах бабушки. Просто морально не вывожу такие мероприятия

Співчуваю :(

Дідусю вже немає різниці чи будете ви чи ні. Якщо вірити в те що після смерті вони нас бачать, то ваш дідо точно бачить що ви горюєте і він абсолютно точно відчуває що ви його безмежно любили!

Йти чи ні це ваш вибір.
Єдине що, загалом церемонія прощання для того щоб усвідомити те що смерть сталась. Щоб пережити втрату, побачити тіло і сприйняти цю інформацію. А ще, поруч будуть близькі люди і вони також у скорботі. Тож це як підтримка, що ви не одна сумуєте.
А ще, після цього йдуть десь посидіти. І зазвичай там різні спогади і історії. Це теж допомагає. Почути приємні слова про близьку людину, спогади різних людей, можливо навіть нові історії про які ви не знали.

Я кремувала батька, і цей вечір прощання був для мене дуже сильним. Бо його друзі і колеги ділились спогадами про їх молодість, про пригоди. Мені це було щемливо приємно.

Тримайтесь 😌

Мої співчуття Вам((

Для дідуся - все одно
Робіть так, як Вам зручно і як Ви відчуваєте, бо Вам з цим далі жити. Я не хожу на поховання своїх близьких і дорогих мені людей, тому, в моїй пам'яті вони завжди такі, як були при житті.

Була на похованні свого найкращого друга, однокласника, давно це було, але й досі, коли його згадую, то чомусь перед очима картинка його в труні(((
Після цього - ні, не хожу, мені так легше. Хожу на кладовище.
Це мій вибір, і ще не чула, щоб мене за це засудили.

Тримайтеся, сил Вам! Ще раз - мої співчуття