Я гр России, которая умудряется от гр Украины рожать граждан Украины.
Ничего, живём. И меня не бесит, что мои дети и мой муж украинцы. Надеюсь, что моих детей и мужа это тоже не бесит (Шучу, конечно, но это маразм, честно говоря. Что мне теперь сделать? Развестись с мужем? Перестать с ним общаться? Или что? )🤦‍♀️😁

На самом деле, я думаю, что когда мы все заграницей и иммигранты, то такие вопросы вообще не уместны. Ведём себя все абсолютно нормально. Но у меня в целом нормальная семья и общество вокруг. Отбитых среди нас нет.
Сыну вообще не говорю ничего про россиян, украинцев и политику. Ребенок заводит друзей и живет свою жизнь.
Через десяток лет об этом уже никто и не вспомнит, поэтому не вижу смысла селить в его сердце ненависть. Все это рано или поздно закончится переговорами и пожатием рук. А моему сыну еще целую жизнь жить.

Меня это тригерит. Видимо моя травма войны сильнее остальных чувств и логики. Была на дне рождении, где оказалась русская барышня. Мне было неприятно общаться, отвечала на немецком если она меня что то спрашивала, то есть мы не переходили вообще на русский. Согласна я и с тем, что русские разные. Но не согласна с мнением выше, что если заграницей, то это уже не русские. Оооох у сожалению таких ватников встречала ,что ужас. Которые с Z на груди гордо ходят и ТД. К счастью в садике у ребенка и у меня на работе русских нет. Когда во двор выходит гулять внимание беженка из россии с ребенком и ребенок бежит к нам играться мы уходим на другую площадку. И пусть мне сто раз рассказывать будут, что дети не при чем и зачем вражду начинать. Но моя жизнь разрушена русскими. И я ненавижу их каждый день. И это мое право не хотеть с ними общаться от слова совсем. Ну и если что, мы первые 10 дней войны провели возле гостомеля. И да, после пережитого я не хочу, чтоб мой ребенок общался с "хорошими русскими детьми" заграницей .

В Украине их достаточно ))))
Скользкие люди 😒

Дуже тонка тема. Росіяни трапляються часом і багато з них виглядають інтелігентно і приємними. Я уникаю максимально принципово, не ходжу в компанії, де можуть бути росіяни і дитину строго навчила не спілкувтися з російськими дітьми. Всі наші друзі іноземці знають про нашу позицію і ніколи не покличуть в компанію з росіянами. Принципова позиція уникати, і не спілкуватися, живу так, ніби їх не бачу і не існує.

Знаете, живя четвертый год в Германии конфликты, плохое отношение, плохой опыт и дискомфорт вызывают только украинцы. Парадокс какой-то.
Со мной в подъезде живет русская, замечательная женщина, с которой у нас добрые соседские отношения. Мой муж работает в коллективе , где 30-40% русских, поляков и остальные немцы. Ничего плохого сказать не могу вообще.
Ну и какое у меня может быть отношение к нормальным адекватным людям? Нормальное конечно. Люди не выбирают где им родиться

Мені здавалося що я в стані це ігнорувати та не сприймати близько. Тим паче не доводилося ні від кого чути, що вони з росії, прикидаються білорусами. Але, кілька тижнів назад мені здалося що шеф почав спілкування з росіянкою. Як мене накрьіло (( я ходила мовчала, бо то не моя справа, але кожен раз як думала про це у мене сльози наверталися. Людина яка взяла мене на роботу, вчить мене, підтримує, оплатив навчання в університеті багато цікавиться політикою та економікою, взагалі дуже розумна людина... і тут таке. З рештою він помітив що зі мною щось не так, і запевнив, що ніколи не став би спілкуватися з росіянкою, вони всі орки, навіть ті, хто пробує прикидатися людьми. Стало легше. Виявляється я не така емоційно закрита людина, як мені здавалося

Зараз у мене два контакти з росіянами. Одна пара з дітьми, які ходили/ходять до школи зі старшою. Там мама через якийсь час підійшла попросила з нею французькою зайнятися. Вона знала звідки, дуже тактовно себе вела. Я вирішила познайомитися з ними ближче. Вони займають доволі чітку позицію щодо війни, вони подалися на громадянство Франції, питали як допомогти.
Другий контакт - жінка, яка у Франції вже 20 років, тут закінчила університет тощо тощо. Теж не підтримує війну.
Тобто мені пощастило в цьому плані. Обидва контакти - виховані й тактовні люді.
Сказати, що мені дуже легко з ними спілкуватися, не можу (( але от минуло два роки, то спілкуватися можу. Не знаю, чи колись зникне якийсь бар’єр внутрішній.
Я в своїй комунікації використовую декілька аспектів: нема поганих націй - є погані люди. Так, на певному історичному проміжку в якійсь нації цей відсоток буде більшим, але неправильно буде закопувати з ними і «свідомих». Нам/нашим дітям ще жити поруч з росіянами. Отже, мені особисто вигідно, щоб там кількість людей, які сприймають і поважають українців, зростала. А отже, потрібно з ними контактувати, потрібно показувати наш біль, потрібно знайомити з нашою культурою, а не одразу кидати каміння.
Але так. От 2 роки минуло (втім ми рідко бачимося), але розслабитися поруч з ними я не можу.

Відношусь нейтрально. Я не можу ненавидіти людей лише за їх національністю і дітей цьому вчити не хочу. Є достойні люди, а є падлюки.

Мы живем в Германии. У меня в окружении много русских. На работе есть фирмы-клиенты русские. Тема политики - табу. Относимся друг другу хорошо все. Моя лучшая подруга с россии, хоть на днях и получила немецкое гражданство. Для меня она чудесный человек и мне пофигу где она родилась и жила. Она это не выбирала.
А вот другие друзья есть тоже с россии. Не знаю почему, но с ними почти прекратили общение. Может от них почувствовали недостаточно моральной поддержки, хз. Войну они не поддерживают точно...
Короче это сложно. Есть люди нормальные, и пофигу откуда они родом. А есть и свои такие, что хуже врагов. Мне здесь за своих в 100 раз чаще стыдно, чем за других, так они себя ведут.

Йс@

Живу зараз в Італії,спілкюсь тут з жінками які живуть тут по 40 років( з росії) .Нічого поганого сказати не можу про них .А от був випадок, на пляжі біля нас були українці з львівської області ,то батьки не дозволили своїй дитині будувати разом замок ,бо мій сказав (Строїть ).І ще були випадки що чоловіки з західної частини нашої країни ,матюкали и погрожували жінкам з росії які тут по 40 р .Зато самі поздавали квартири ,а тут отримують допомогу.

Если люди адекватные - общаемся, дружим. Они ж не выбирали где им родиться…

В більшості випадків уникаю. Відверто або ні
Будь випадки, коли доводилося спілкуватися (наприклад єдина перекладач в містечку де лікарня розташована і не можна було телефоном перекладача набрати бо обстеження ітд). Але вона поводилася в декількох зустрічах тільки позитивно
В садку у дитини моєї в групі напів німець напів москаль, але мама давно живе тут і показала себе ок, але ми з нею толком не спілкувалися бо (читай п1 - уникаю по максимуму)
На роботі і в попередньому волонтерському проекті були колишні росіяни, але вони офігенно проукраїнські і дуже багатьом нашим допомогли прям от без перебільшення - в рази більше ніж багато хто зі своїх
Тут загалом багато росіян і проросійських, бо це колишня совкова Німеччина. Але мені щастить на нормальних або щастить уникати їбалаїв

Ми давно живемо закордоном. І раніше, і зараз іноді зустрічаємо росіян, та мені здається, що вони стали себе відчувати невпевнено закордоном і дуже в рідких випадках акцентують увагу, що вони звідти.
Що я відчуваю? Було декілька неприємних розмов з тими, хто мені казав «ты уже почти 10 лет живешь заграницей, не знаешь, что там происходит… и нас, и вас обманывают». Розмова була коротка і знову наші шляхи не перетинались. Були і ті, що казали, що вони раді зустріти людей з України, питали, як можна зробити донат, як допомогти дитячим будинкам, які вивезли закордон ітд.

Були і наші, які побачивши машину на ів-франківській реєстрації лишали мені нотаток на склі і потім казали: «ми інакша Україна, вся війна через той схід і мову». І доводилося людям розшифровувати, що схід - це та сама Україна і я сама з Харкова.

Дуже болюча тема. Бо багато родин знайомих, які мають змішані шлюби… і коли родичі починають одне одному мізки полоскати…

Уже спокойнее, но с опаской. Они тоже многие с опаской, но, зачастую, люди адекватные и интересуются в процессе как дела и так далее. По работе приходится пересекаться и от этого никуда не деться, поэтому стараемся друг с другом все хорошо общаться.

Кстати, когда искали квартиру (в Германии это еще тот квест) нам очень помогала агент россиянка, она уже тут давно живет, из адекватных. Я ей благодарна, с ее помощью много вариантов посмотрели, нас правда владельцы ни на один не выбрали, но тут уже не от нее зависило.

Еще благодарна нашей тагесмутер, единственная, кто на мои посты про поиск места уже где нибудь для ребенка, откликнулась и всунула к себе в группу. Тоже россиянка. Я когда к ней шла, не знала, так как фамилия немецкая у нее. И с порога она первое что сказала мне, здравствуйте, только я из России, но я там с 7 лет не живу, надеюсь для вас это не проблема. Очень малому помогла в адаптации, ничего плохого не могу про нее сказать, только благодарность.

На работе тоже у меня пока только нормальные люди.

А вот соседка с соседнего дома мерзкая, но мы стараемся не соприкасаться. А еще одни соседи (он из раши, она из Литвы) классные. Всегда тоже интересуются, и помогали нам. Он все пытается хвастаться, что украинский немного знает, но плохо выходит.

В общем, стараемся быть толерантными, ведь люди делятся на плохих и хороших, а не по языковому признаку, или цвету кожи или происхождению.

Я стараюсь обходить их стороной. Стараюсь не контактировать с ними. Сына тоже учу, что не стоит с ними играть, что нет хороших русских. Я не хочу даже узнавать из взгляды на все это и тд, просто стараюсь держаться от них подальше.

Нейтрально відношусь, вони не мене не чіпають, я їх також.

В жизни есть много ситуаций, на которые лично я/мы не можем повлиять. Это война, природные катаклизмы и многое другое. Не вижу смысла тратить силы на такие моменты, которые далеко вне зоны моей ответственности. Надо заниматься своей семьей, собой, работой и тд Взаимоотношения между людьми это тоже 100% ответственность моя. Общаюсь со всеми нормально. Острые темы обычно никто не затрагивает среди воспитанных людей.

Меня это тригерит. Видимо моя травма войны сильнее остальных чувств и логики. Была на дне рождении, где оказалась русская барышня. Мне было неприятно общаться, отвечала на немецком если она меня что то спрашивала, то есть мы не переходили вообще на русский. Согласна я и с тем, что русские разные. Но не согласна с мнением выше, что если заграницей, то это уже не русские. Оооох у сожалению таких ватников встречала ,что ужас. Которые с Z на груди гордо ходят и ТД. К счастью в садике у ребенка и у меня на работе русских нет. Когда во двор выходит гулять внимание беженка из россии с ребенком и ребенок бежит к нам играться мы уходим на другую площадку. И пусть мне сто раз рассказывать будут, что дети не при чем и зачем вражду начинать. Но моя жизнь разрушена русскими. И я ненавижу их каждый день. И это мое право не хотеть с ними общаться от слова совсем. Ну и если что, мы первые 10 дней войны провели возле гостомеля. И да, после пережитого я не хочу, чтоб мой ребенок общался с "хорошими русскими детьми" заграницей .

Я гр России, которая умудряется от гр Украины рожать граждан Украины.
Ничего, живём. И меня не бесит, что мои дети и мой муж украинцы. Надеюсь, что моих детей и мужа это тоже не бесит (Шучу, конечно, но это маразм, честно говоря. Что мне теперь сделать? Развестись с мужем? Перестать с ним общаться? Или что? )🤦‍♀️😁

На самом деле, я думаю, что когда мы все заграницей и иммигранты, то такие вопросы вообще не уместны. Ведём себя все абсолютно нормально. Но у меня в целом нормальная семья и общество вокруг. Отбитых среди нас нет.
Сыну вообще не говорю ничего про россиян, украинцев и политику. Ребенок заводит друзей и живет свою жизнь.
Через десяток лет об этом уже никто и не вспомнит, поэтому не вижу смысла селить в его сердце ненависть. Все это рано или поздно закончится переговорами и пожатием рук. А моему сыну еще целую жизнь жить.

Я працюю в коллективі руських німців, їх %25…
Одна навіть пакостила мені, фантазія як у дитини. Ніяк не відношусь і не реагую на провокації.

Якщо вони не в Рашке то уже и не русские

Ой дуже тригерна тема 🙈
Скажу правду. Коли я чую рос мову, мене тіліпає. Але я сама говорю російською в родині….
Коли були в Німеччині нам дуже допомогла сімʼя з Росії. Я їм вдячна досі.
У мене ж подруга з Москви яка виїхала і донатить на українські дрони.
Тому вони мене за замовчуванням бісять. Але я завжди намагаюсь памʼятати, що ми всі люди. І дати шанс показати себе. Якщо це колега і вона «вата» буду відноситись як до передмету інтерʼєру. Що я можу зробити, якщо вона там є.
Якщо вона гарна людина із зрозумілою позицією то я можу і на каву з нею піти.
Не знаю коли мене перестане бісити все російське…мабуть ніколи. Але громадянство не обирають, як і батьків. Паспорт нічого не означає. Куди важливіше позиція і людськи якості. Як би це не звучало вони теж люди із своєю особистою історією.
Ми ж не можемо сказати що всі українці хороші? Іноді є такі, що і ворогів не треба. Так само з будь якою нацією, тим паче вони не платять податки там. Вони живуть в іншій країні… і вони і ми в гостях в цій країні і кожен по своїй причині….