Я психолог і мама. Скажу спочатку як мама: у нас теж була така історія.
Скажу тепер як психолог, така історія була бо він забрав мої пантерни поведінки. І я довго їх не усвідомлювала. При чому я не боялась помилятись, я скоріш не робила те де боюсь помилитись. Це стосувалось не всіх сфер життя, а лише декількох, тому я і не розуміло, що в мені то є🙈
Як тільки я пропрацювала це в собі, то своїм прикладом по троху навчила дитину.
Ми прям разом робили помилки. І я дозволяла собі і йому робити не ідеально, головне пробувати. І ще дуже батько грає роль. Бо з 5-6 років чоловіки показують, як працює цей світ. В них часто починаються ігри типу бородьби, вони вступають в спори і тут жінка має відсторонитися. Бо так дитина вчиться вигравати та програвати і взагалі боротись ( не фізично, хоча іноді і фізично 🤣)
До психолога звернутись можна, бо у вас може бути своя історія. Я зверталась до колег, бо коли я мама, я зовсім не психолог 🤷🏼‍♀️

У него есть отец?всмысле вы живете полной семьей?

Це в мене такий кавалер. Але це його характер. Зараз він вже не плаче, але образливість все одно залишилась. Швидко відходить дуже. Але я його вчу і здачі давати, і сказати коли щось не так як йому подобається, вчу щоб вмів за себе постояти. Бо боялась, що буде дуже підпадати під чужий вплив. Але зараз, вже він на власному досвіді починає розуміти, що, як і до чого. Коли пожалітись, коли образитись, коли просто піти, а коли і сказати щось. Він у вас не рак випадково по зодіаку?)

Ну я б радила до психолога, бо у мене племінник такий то перший другий клас це було жахливо, його діти ображали…. Потім трішки попрацювали з психологом і зараз 4 клас парень чудовий, ходить на шахи