Як вирішувати ситуації з програшами у настільних іграх?
Новорічний раночок провели за настільними іграми.
Аліса обожнює в них грати.
АЛЕ… кожен програш для неї трагедія, і починається ниття, навіть, коли гра ще не закінчилася 😤
Скажіть, як вирішуєте такі ситуації?
Закінчуєте гру? Або піддаєтесь? Можливо просто закриваєте на це очі і граєте далі?
Комментарии
О, дякую! Гарна порада) щось візьму для себе 🤗
Тоже самое. Стараюсь , чтоб выигрывала чаще , чем проигрывает . Но не так чтоб выигрывала всегда прям. В последнее время начала легче реагировать на проиграшь
Объясняла что не каждый раз он может выиграть, ведь я тоже хочу. И говорила что проигрывать не так уж и плохо, что бывают разные ситуации в жизни. Теперь когда я проигрываю, он говорит "мама проигрывать тоже хорошо, не расстраивайся"
Це чудово, що ваш син повторює тепер ваші слова)
Я також пояснюю, але, поки що, це марно
Хоча коли вона виграє, то позаспокоювати мене також може😄
Син так само поводиться. Теж ображається, не хоче продовжувати, кожного разу пояснюю, що це гра і кожен може виграти або програти. Вмовляю спробувати ще, інколи піддаюся після другої спроби, щоб син трохи заспокоївся.
Тобто піддаюся не весь час, але якщо бачу, що дитині зараз дуже необхідно виграти, то дозволяю це.
У нас є настолки, де тільки удача має значення, а не вміння грати. Там простіше, син спокійніше приймає програш, якщо розуміє, що від його вмінь це не залежить.
В нашому випадку навіть, якщо гра базується на «кому пощастить», все-одно істерика 😅
Я також іноді піддаюсь, щоб в неї була якась мотивація. Та вона і сама частенько виграє, але навіть коли рахунок 1:1 мою дитину це не влаштовує 🥲
@kseniia_pr, я думаю, з часом наші діти почнуть трохи менш емоційно реагувати на програш) тут тільки чекати і повторювати, що в програші
нема нічого страшного.
Хоча я сама дуже азартна людина і коли граю в настолки, то викладаюся на повну і дуже засмучуюсь, коли програю. Тому сина прекрасно розумію
У мене брату девʼятнадцятий рік, а ниття таке саме 😕 прям до образ на тих,хто виграв, послухаю теж,з вашого дозволу,бо це триндець,вже ж мужик, а все ниє
Ого, я думала з віком стане легше 😅
Психолог мені сказала пояснювати, що це не змагання, не спорт, а спосіб гарно провести час з близькими або друзями. Кожну гру починати з запитання «для чого ми граємо?» і починати після відповіді «для гарних емоцій ». І якщо починається ниття в середині гри, що хтось виграє, робимо зауваження раз, на другий - закінчуємо гру, пояснюємо, що пограємо наступного разу, коли в тебе стане краще настрій.
В теорії все зрозуміло, на практиці то дуже важко 😅
Раджу програш перетворити в гру. Я сильно-сильно раділа за доню, коли вона вигравала аплодувала і казала, що я дуже рада, що вона виграла. Потім, коли вона програвала, просила її порадіти за мене, як я за неї. Ще придумували винагороду за програш, на приклад якийсь смаколик. Можна ще дію застосовувати: хто програв має честь махати якимись махалками переможцю, грає на дудочці чи щось таке. І щоразу пояснювати, що гра заради гри, а не заради перемоги