Як пережити втрату мами та знайти спокій?
Втрата… втрата рідної людини…
Я шукаю підтримку, а не критику…
Поділюся своїми думками…
Коди отримала таку сумну звістку, «ви дочка, ваша мама померла о хх годині», шок і відібрало мову, перші емоції, що прийшли це відчуття вини. Вини, що ми говорили, що я була поруч 1,5 години тому і поспішили на роботу, хоча мала можливість залишитися поруч, але якийсь страх, нервове напруження мене погнали на роботу. Вона так просила, щоб я побула поруч… я пообіцяла, що ввечері куплю їсти в магазині і приїду після роботи… я пообіцяла, я зробила, але стало вже пізно. В той день я не поцілувала її в щоку, бо була впевнена, що ввечері приїду, я вийшла з палати і побачила, як вона плакала і так простояла 20-30 секунд, я так хотіла повернутися і обійняти її, але розвернулась і побігла на ту роботу. Останній раз якою я маму бачила живою, вона сиділа на ліжку і плакала… знаю, що в її душі було багато свого болю, але мабуть то треба було для моєї душі і спокою повернутись і обійняти її, а я пішла… як пробачити себе, ніяк час назад не повернути.
Зараз я плачу, про що мої сльози? Що їй було важко залишити самій в лікарні, чи що я без мами залишилася, що я уже не зможу їй подзвонити, що вона мене не посварить за якісь дрібниці… яке ж відчуття порожнечі в середині відчувається… хочеться думати, що їй легше там, але я цього не знаю. Я знаю, що мені дуже сумно без неї. Це такий гіркий сум… не винити себе, як же, якщо я могла бути з нею лагідною, не поспішати, не засмучувати її в останні дні, а що я жалілась і скаржиться, що тяжко те, що набридло все.
Зараз я провалилася в такий смуток… коли сама залишилась просто ридаю. Я стараюсь жити, посміхатися до своєї дитини - це дуже важко, бо відірвали шматок твоєї душі і забрали… чому ж так боляче прощатися? Я досі не прийняла, що її немає … я все чекаю, що мама подзвонить і скаже, щоб я приїхала картоплю копати … як би я раніше її забрала в лікарню, яки би я частіше їздили, як би звернула увагу, що їй важко… ні я я ж приїздили і тікала… як би я була більш наполегливою і лагідною з нею, вона би погодилась їхати зі мною, ми декілька разів говорили, щоб я лікаря шукала, а мені все було ніколи - робота…
Як же це все прийняти зараз? Як змиритися, з тим що так сталося …
Як себе, заради своєї дитини не заганяти цими думками ?
Яна·
Я не знаю чому так відбувається. Але в мене схожа ситуація була . Мене наче щось гнало на роботу ,куди небудь .
Це все важко ,сил вам
Людмила·
Время и только время облегчит эту боль..
Хочется плакать - плачьте. Не держите в себе. Нужно выплакать всю боль.
Винить себя, сжирать изнутри к сожалению не имеет смысла. Просто представьте что мама вас видит, вы ее нет. Она видит что вам плохо, значит плохо и ей.
Вы должны погоревать и продолжить жить. Жить ради себя, ради ребенка и даже ради мамы. Она видит вас оттуда. Возможно она стала ангелом хранителем для вас или вашего ребенка. Но она точно будет рядом с вами.
У меня умер папа, когда мне было 8. Нас в семье трое, но я всегда была его любимицей. Об этом знали все и он тоже об этом открыто заявлял. Он стал моим ангелом. В моменты страха, угрозы или просто отчаяния я чувствовала его присутствие и поддержку. Кто-то не поверит, кто-то скажет что это самовнушение. Может и так, я не знаю. Но когда мне страшно, я всегда знаю о том что папа рядом и защитит.
Поэтому я верю что наши родные умирают для других, а для нас они превращаются в ангелов❤️
MARGARITA··
Мама сына (2 года)
Как вы правильно написали что папа стал ваш ангелом хранителем.
Это так и есть.
Ангелов может быть у одного человека несколько .
MARGARITA·
Мама сына (2 года)
Держитесь пожалуйста. Обратитесь к своей маме и расскажите ей о том о чем жалеете. Что не обняли ее и о том что вас гложет. Попросите прощения. Скажите как сильно любите.
В церковь зайдите поговорите с батюшкой. Скажите как больно на душе. Он поможет лучше любого психолога.
У помните у вас была мама и воспоминания о ней хорошие. Теперь ваша задача создать хорошие воспоминание для дочки.
Сильно старайтесь не горевать. Возможно теперь ваша мама ангел для вашей дочки или вас. Когда вам нужна помощь. Обращайтесь к ней о помощи. Может быть она ваш ангел теперь.
Клементинка·
Мама двоих (3 года, 16 лет)
Обіймаю. Скажу вам, що через рік вам стане легше. Я дуже любила свого тата. Ось в цьому році був 1 рік. Дійсно стало легше. До цього я дихати не могла десь півроку. Задихалася від болю. Клята війна...
Кристина··
Мама дочки (5 лет), беременна (4 нед.)
В мене теж схожа ситуація….але вже пройшло 2 роки і 3 місяця..клята війна….але я досі не можу прийняти факт смерті тата😭він був для мене найріднішою людиною…моєю душею…в нас з ним були такі стосунки,про які ніхто і не мріє………😢😢😢
Так от….чомусь мені не стало легше……(((
Юлия·
Мама сына (6 лет)
Ніколи не вистачає «останніх обіймів», навіть якби ви залишились з нею в той день, все одно відчували би що замало уваги, замало часу їй приділили. Така природа людини. Щодо раніше відвезти у лікарню, то ви повинні розуміти що кожна доросла людина відповідальна за своє здоровʼя та своє життя. Ви відповідальні тільки за себе та за своїх дітей до 18 років. Не можна себе звинувачувати у проблемах зі здоровʼям та самопочуттям батьків бо це не ваша відповідальність.
Мої вам співчуття, я теж 3 роки тому втратила батька і розумію ваш смуток. Тримайтесь!🫶
Виктория·
Мама двоих (4 года, 5 лет)
Обіймаю міцьно-міцьно 🙌🙌🙌🙌
Natali·
Мама двоих (3 года, 22 года)
Постійно ці думки про скінченність життя… Навіщо так з нами? Чому батьки нас залишають…
Але це краще ніж навпаки, коли діти уходять перші.
Марина··
Це дуже боляче…
Моя сестра померла 6 років тому.
Мами ось не стало. Я уявити не можу що з мамою було після смерті сестри, який це важкий тягар і біль