Окей, мамлайф: Як навчитися програвати?
Ну ок, це все одно по-тупому звучить. Швидше, як навчитися програвати дитині, без бажання все нахер потрощить, рвать на собі патли і проклинань всіх, хто в неї виграв?

І тут я розумію, що коктейльчик генів їй дістався нєхілий. (А гени, як нам відомо, пальцем не розітреш) Баба з по одній лінії - бадмінтоністка, радіє тільки першим місцям на пенсіонерських змаганнях. Дід з іншої сторони – теж досі діючий спортсмен – у баті досі «встає» тільки на слово волейбол і цьому присвячується дофігіща вільного часу.
Я, бляха, ще в недалекому минулому, коли грала на змаганнях проти найліпшої подруги – таких коней мочила.. Доводилося довго вибачатися. А шо падєлать? Так кришу рве і дим з ніздрів іде, що під час змагань я сама постійно в стані аффекта. (Може тому мене життя уже і виплюнуло з того волейбольного життя, бо руйнувало мене).
Вніманіє вапрос: як, бляха, допомогти дитині з такими йо..тими родичами – навчитися не зходити з розуму від програшів. Чи це німажліво?