Усталость и борьба

Хочу поділитись тим,як я втомилась…знаю,що всі втомились,але я ніби вже десь над прірвою звисаю. Ці півтора місяця - це просто якісь нескінченні бар’єри,які я стараюсь перепригувати,як лань,але по факту виходить,ніби я свинка Пеппа…😭Спочатку реанімація,невідомий для мене діагноз,підбір лікування в відділенні,генетичні тести і вже нове життя до якого я трошки вже й адаптувалась,поки не прийшли результати генетичного аналізу,де потрібне зовсім інше лікування. І першим ділом обережно злізти з минулого і перейти на новий метод, а це не легко,ой не легко. І остання капля це візит до лікаря генетика з нашої частини,яка дуже розумна,але настільки ж безцеремонна. Попасти до неї це один квест,а другий це зрозуміти за 20 хвилин візиту все,що відбувається з дитиною та що очікувати. І ця капля мене просто тупо добила. Сил немає,але я знайду звичайно їх,але треба десь відновитись,коли і як,я не знаю,бо тупо не маю на це часу. Підтримка це чоловік і друзі,просто вау яка. Але мені цього недостатньо…не знаю де шукати опори…це ніби піднімаєшся на 20 поверх і тобі пздц як тяжко,і треба десь встати перевести подих,щоб рвануть до фініша,але в цьому випадку хз де той фініш,і чи буде він. Ось якось так. Виговорилась,сумбурно,але як є.
Єдине прошу батьки,якщо у вашої дитини не нежить чи щось легеньке,то не питайте порад тут чи в чатах мам і тд,звертайтесь до лікарів,здавайте аналізи і тд,бо те,що я надивилась за останній місяць не розказати без сліз. Хтось не вчасно,хтось не зрозумів,хтось ще щось.