Криза 3-х років? Як реагувати на витівки дитини, що плаче?

Потребує більше уваги. Тому що вже є що сказати і показати, хоче грати з вами, а ви вже втомились, то дитина наче підросла. Мій іноді мене дуже доводить, я злюсь, але співчуваю йому, розумію що я йому потрібна, але собі я потрібна теж, і тут така собі проблемка. Чекаю поки виросте, і буду плакати за часом коли був маленький))

У нас то же самое. Когда я говорю, что уже поздно и в квартире нельзя шуметь, прыгать, кричать, то тут же начинает и прыгать и кричать. Прощупывает границы как-будто. Когда у него совсем тяжелые дни и меня накрывает, сажусь читать литературу по воспитанию детей, понимаю почему он так себя вел и немного становится легче. Нужно конечно контейнировать эмоции ребенка, как вам выше написали, но честно я в моменте забываю это делать, а просто обнимаю и жалею сына. Верю, что он перерастет этот период и понимаю как ему тоже сложно, ведь он уже понимает чего хочет, но не понимает, почему что-то не нужно делать или нужно делать то, что он не хочет😓

Десь в такому ж віці в нього було з перемінами: то кілька днів/тижнів малий нюняв/істерив, то якась агресія іноді включається, то звичайний в нього настрій. А тоді минулося.

Я спочатку бісилася, кричала, була нервова і зла постійно. Потім видихнула, і щоразу старалася бути максимально спокійною і щоразу знаходити причину на ці сльози чи злість і все йому проговорювати, коли бачила, що заразтвін мене почує. Називала його емоцію, що зараз він сумний/злий/соромиться/боїться. І потім старалася якось заспокоїти, підібрати слова, вигадувала історію, зо зі мною в дитинстві таке було і тд.
Коротше, оці перепади настрою минулися. Але зараз він вже підходить і говорить: мам, я сердий, бо, мам, мені сумно, бо.. мам, зі мною шось таке відбувається, я не знаю що, але я хочу чи плакати чи все ламати і тд.