Знаєте, що саме дивне я побачила у лагері Аушвіц-Бірнекау (Освєнцим)?
Там були фото портрети в'язнів, цілі 2 стіни довгого коридору, і багато з тих людей...з посмішкою.
Уявить, вони бриті наголо, в полосатій піжамі, голодні, хворі, на карторзі і...посміхаються, а чому? Бо їх фотографують.
Певно фотограф (теж в'язень) їх смішив, чи люди просто хотіли бути красивішими
Це мене вразило найбільше.
Ще жіноче волосся, 2 тонни, і черевики дитячі, і валізи з написаними іменами і прізвищами
Але посмішка...
Це прояв відчуттів, побачивши ті фото я в секунду уявила як їм було боляче, що вони відчували, через що вони пройшли. Вся розповідь екскурсовода до цього була не така чутлива для мене, як після тих портретів.
Бо людина завжди людина
P.S. звільнення Освєнциму відбулось рівно 79 років тому, менш ніж пів року до закінчення війни