Домініка ❤

Серце матері таке інакше...

Я завжди дивувалася, як деякі люди постійно знаходять кинутих тварин. Мені траплялися знедолені діти.

Вже третю ніч я чую, як в квартирі зверху надімною тихенько хтось ходить, щось кладе... в серці защеміла здогадка, що то ти, моя дівчинка. Моя Ніка, якій колись я допомагала рятуватися від матері садиста. Правоохоронні органи майже не допомагали. Суди, прокуратура, на мене наклали заборону наближатися до тебе. І ти зникла. Невдовзі твоя мама розбилася на смерть і я взагалі незнала де ти і що з тобою. Будь-які мої спроби тебе знайти були марними.

Минуло 8 років. Я багато думала про тебе. Я намагалася уявити собі, як ти живеш, що в тебе все добре і тебе знайшов і забрав тато. Що травми твого дитинства не зроблять тебе монстром, а доброта хоч однієї людини посіє в тобі зернятко доброти і ти виростиш інакша....

Я не витримала. Я піднялася і постукала в двері. Ніхто не відкрив. Я незнаю яке шосте чуття керувалося мною, я гукала тебе по імені. Я піднялася ще раз і двері відчинив чоловік, але я не розгубилася, моє серце прямо наказувало- попри все. Я навіть подумала, що я помилилася.

- Доброго дня. А Ніка є?

- Є, -якось навіть здивовано відповів чоловік.

Я уявляла, якою ти виростиш. Я боялася,що не впізнаю тебе. Ти вийшла з кімнати, маленька, біленька з блакитними очима, я одназу тебе пізнала.

- Ніка..

- А Ви хто?

- Ти мене не пам'ятаєш?

- Ви моя сусідка знизу?

- Так... - і не втиравшись я пригорнула тебе і розцілувала. На очах виступили сльози. Я наче знайшла власну втрачену дитину. Я так боялася, що ти на мене образися, що я зникла з твого життя, я так боялася, що тебе лишать в якомусь інтернаті... Все склалося добре. Ти виросла вічливою, гарною, доброю дівчинкою. Але дитинство відбилося на твоєму тілі і серці назавжди.

- Я завтра вдома, ти приходь.

- Добре...

Я досі хочу плакати від щастя. Я тебе знову знайшла.

Я впевнилася ще раз, що один раз зроблене добро в житті знедоленої дитини може перевернути все її життя і її світобачення.