Напевно просто пост відчаю .
Із самого живота , син був дуже не спокійний . От дійсно, живіт постіно ходив в різні сторони , і син стукав так, що ребра боліли . Коли народився , задав жару всім. Він постіно кричав , просто 24/7. А я лише чула , скоро буде легше . А його так і не було, просто в чомусь ставало легше , а в чомусь важче.
Колись , пам’ятаю писала пост на мам Лайф, що не можу навіть посуд помити з дитиною, бо як тільки покладу , відразу крик такий , що дурно стає всім . А мені баришня написала , що я перебільшую , і не вмію поводити себе із дитиною ) із першого дня народження , і до 10 місяців, син був на руках 24/7. Він не їздив та не спав у колясці . Моя мама жила у нас до 10 місяців . І кожного - кожного дня , ми ходили на прогулянку з дитино. На руках , у 10 місяці він важив 10 кг , особливо важко було в зимку . Ми просто по колу мінялись , 10 хв у мами , потім у мене . А я все чекала коли стане легше . Спав лише на груді , я за ніч прокидалась від 10 до 25 разів , я рахувала , ось так . Аж поки в 1,2 я вирішила забрати гв , і ми почали спати ! Я вес думала , що я роблю не так. Ми проходили безліч спеціалістів , і я хотіла знайти причину що цій дитині не так . Засинав лише на руках , і лише в положені стоячи мене . По іншому ну просто ніяк , і відразу груди в рот . Я качала дитину до 2 років . Уявляєте ? І винила себе , і не розуміла ну що ж не так . Чому він постіно кричить , і не хоче бути без рук ні секунди . Але качала на фітболі . В 2 р навчились засинати самі . І наче ж стало легше , правда ?) вже в ночі спимо , не качаємо , сам засинає ) але ж де там
Доречі, з рук дитина злізла в 1,3 р десь , до того часу постіно на руках .
Дитина була дуже чутлива , вибачте , кажу як є , я не могла навіть встати в туалет , як він відразу прокидався , і я просто терпіла , сльози текли і терпіла , бо знала , якщо встану , сну в дитини вже не буде . А я так замахувалися , що мені той сон це була втіха .
І от наче з 2 р стає легше , але ця дитина стає все більш емоційною , нервовою , та гіперактивною . Ми з чоловіком з 1 року були з ним постіно самі , вже без допомоги бабусі , так і до цих пір . Я дивуюсь , як ми ще живемо разом . Бо ми або розлучимось , або зійдемо разом із розуму )
Коли дитині було 2,4 ми звернулись до психіатра , і тоді стало все зрозуміло , все стало на свої місця . РДУГ, у вираженій формі . Хоч дитина ще була мала , але все було зрозуміло.
Інколи були тіки , одні сходили інши появлялись . Дитина дуже билась , і нас батьків , і дітей , тікає до цих пір , чи там машина їде , чи собака чужа , чи самокат летить , чи гойдалка , це наша біль , бо у нашої дитини немає страху небезпеки . У 2,10 стало значно легше, на якусь мить я подумала , що симптоми зникають , і все буде гаразд . Рівно в 3 роки ми пішли знову до психіара , і отримала вже заключення на папері РДУГ. Вже 2 неділі , дитина просто нестерпна . А я задихаюсь від таких днів. Я не справляюсь . Напевно чи точно, почались ще додатково криза 3 років . У нас зараз 24/7 стоїть крик у квартирі та на вулиці . Він падає на землю , кричить погана мама , вириває руки , б’є всіх . На все кричить ні , і має бути лише так як хоче він . На вулиці , це не прогулянки а каторга , нажаль . Вні постіно тікає , ця дитина не ходить геть. Мені вже соромно виходити . Ми з чоловіком вкладаємо всю душу у його виховання , але результату 0 . Дитина вже 3 місяці ходить на заняття до нейропсихолога , логопеда та фіз терапевта . Він дуже несконцентрований , розсіяний , на гірках це просто страх страху . Біжить до низу і все. Ми стараємось не пускати , бо це дуже велика загрозу . Але не завжди виходить . Без дітей бавитись не хоче , а з ниии поводить зачасту себе погано, і мені гірко . В садочок звичайно ще не ходить , я не знаю як маю його туди відпусти . З чоловіком на грані , малий дуже впертий, зараз так важко , що хочеться десь вийти .
Ми дуже любимо цю дитину і робимо для нього все . Але я не знаю , як ми будемо дальше . Наші почуття з чоловіком десь пропадають , але це і не дивно . Дитину немає на кого залишити, від народження ми ще ні разу з чоловіком нікуди не пішли в двох ! Це теж моя біль. А з малим навіть не виходить ніколииии погуляти всім разом , бо це не гуляння а нерви .
Я виговорилась . Це звичайно лише 50% від усього . А ще , просто буду жити надією шо це колись пройде !