Особая мама: как не потерять себя

ОСОБЛИВА ДИТИНА - ЦЕ ДОРОГО(

Про гроші:

Особлива дитина - це дорого. І це правда. Будь-який діагноз «тягне» за собою низку додаткових витрат. І сума цих витрат може сягати захмарних сум.

Особлива дитина однозначно потребує великих вкладень. Бо адаптувати, лікувати, реабілітувати, соціалізувати таку дитину дорого. І це все крім тих звичайних речей, на які ви витрачаєтесь для інших здорових дітей.

Повірте, мало який бюджет, може «витягнути» таку дитину. Навіть, якщо діагноз не дуже важкий. Навіть, якщо лікування не дуже потужне і ви не реабілітуєтесь у Козявкіна.

Що робить родина особливої дитини, коли власних коштів не вистачає?

Тут два варіанти: або робить в рамках своїх можливостей або просить про допомогу.

Обидва шляхи дуже важкі,насамперед, морально.

Знати, що ти можеш дати дитині краще і реально їй допомогти і просто не маєш на це грошей, ДУЖЕ ВАЖКО.

Просити ДУЖЕ СОРОМНО, бо можна наштовхнутись на зовсім різну реакцію.

Я була у обох ситуаціях. Просила, не шкодую, але і негативу не було. Але негатив буває, я це точно знаю.

І найчастіше, що я читаю чи чую, знаєте що?

Немає грошей на ліки, зато манікюр у неї є. Немає грошей на реабілітацію, а сукня нова з"явилась. Немає грошей на спеціальні заняття , а от на похід в кіно знайшла ж.

І слава Богу, що знайшла, бо вигорання мами особливої дитини таке шалене, що може потягнути за собою такі важкі наслідки, як суіцид, депресія і тому подібне. Бо особлива мама – не тільки мама, вона ще і жінка, дружина, подруга, сестра, дочка тощо. І забути про ці всі ролі означає втратити себе. А от це плаття, кіно, манікюр – це ковток свіжого повітря, шанс хоч на годину, на дві години забути, що ти – особлива мама. І стати просто жінкою, згадати, як це – подумати про себе.

Ніколи не засуджуйте таку особливу маму, бо може це єдина її віддушина і останній шанс не втратити себе у своїй особливій дитині.

Не розгубити себе,серед безкінечних буднів покладеного життя по догляду 24/7 важкої дитини.Зберегти силу духу,залишатись жінкою,бути прикладом незламності,посміхатись,коли хочеться закрити очі і ніколи не прокидатись,одягати рожеву шубу і не думати про осуд оточуючих,бо третина твого продуктивного життя,як пісчаний годинник збігла,залишатись тією,котру тебе знали до,а не відірвану від світу з сивим волоссям та пожиттєвою дипресією.

Просто намагатись жити у своєму «особливому світі з особливою дитиною».