Рік життя...

Рік нашого життя яке в нас вкрали...

Рік страху...Рік невизначеності ...

Рік сліз...Рік підтримки...

Рік спротиву...

Рік одного довгого дня, ціною наших життів...

24 лютого, світає...

Я з чоловіком прокинулась від вибуху, в нас вікна трусилися

Мала спить в ліжечку так солодко.

Може то феєрверк?!

Ні, не схоже.

На кухні з вікна картина шоку, страху, паніки та ненависті.

Там був величезний гриб полум'я та диму.

І досі було чути вибухи.

Війна!

Паніка, руки тремтять ,сльози на очах, що робити, куди бігти, чому в це не вірили коли говорили, що може статися.

Чемодан, з речами донечки, наше лиш те, що одягли на себе. Смс рідним - ви як?!

Підвал, довго підвал...вічність... допоки не прилетіло дуже близько...

Спасаємо дитя, біжим!

І майже цілий рік в пошуках тимчасового житла.

Тимчасового, тому що ми обов'язково переможемо і зможемо повернутися додому.

Перемога за нами!

Ніхто не зможе забрати в нас наше життя! Ніхто! Не маєте права! Воно наше!

Україна наша! Дім- наш! Мова - наша!

Сьогодні, моя донечка, яка не прокидається вночі напевно з року, прокинулась о 4:45 і не спала півтори години. Містика, собі це пояснити ніяк не можу. Співпадіння чи ні...