Рік життя...
Рік нашого життя яке в нас вкрали...
Рік страху...Рік невизначеності ...
Рік сліз...Рік підтримки...
Рік спротиву...
Рік одного довгого дня, ціною наших життів...
24 лютого, світає...
Я з чоловіком прокинулась від вибуху, в нас вікна трусилися
Мала спить в ліжечку так солодко.
Може то феєрверк?!
Ні, не схоже.
На кухні з вікна картина шоку, страху, паніки та ненависті.
Там був величезний гриб полум'я та диму.
І досі було чути вибухи.
Війна!
Паніка, руки тремтять ,сльози на очах, що робити, куди бігти, чому в це не вірили коли говорили, що може статися.
Чемодан, з речами донечки, наше лиш те, що одягли на себе. Смс рідним - ви як?!
Підвал, довго підвал...вічність... допоки не прилетіло дуже близько...
Спасаємо дитя, біжим! 
І майже цілий рік в пошуках тимчасового житла.
Тимчасового, тому що ми обов'язково переможемо і зможемо повернутися додому.
Перемога за нами!
Ніхто не зможе забрати в нас наше життя! Ніхто! Не маєте права! Воно наше!
Україна наша! Дім- наш! Мова - наша!

Сьогодні, моя донечка, яка не прокидається вночі напевно з року, прокинулась о 4:45 і не спала півтори години. Містика, собі це пояснити ніяк не можу. Співпадіння чи ні...