Після трагедії в Дніпрі не можу читати всі ці пости про "лазерну епіляцію" чи "про відключення світла", чи "який молокоотсос лучше".
Не можу.
Дивно, що життя триває і людей турбують такі питання.
Я дуже болісно переживаю. Хоча, ттт, всі знайомі живі. І ми не в Дніпрі вже 10 місяців.
Але те, що на шостій Перемозі ми прожили чотири чудових роки, там ходив в садочок, а потім пару років у школу мій первісток, там по "косі" гуляли з собакою, їли бургери в макдаку, стрибали на батутах влітку на бульварі Слави, - всі ці спогади не дають серцю спокою.
Три дні на заспокійливих, три ночі без сну, в голові дурман....
А у других людей радость, что им в этот раз повезло. Надо ценить каждую секунду и жить дальше. Потому что завтра может так не повезти.
Война может быть еще год, два, пять.
Нельзя поставить жизнь на паузу. Нельзя сказать детям не расти, людям не влюбляться, старикам не умирать.
Я, например, больше 10 лет откладывала вопрос детей и все ждала какого-то идеального и стабильного времени. А оно чего-то не наступает и оглядываясь назад, оказывается, что тогда было очень даже не плохо.
Поэтому мы с мужем решили, что вот сейчас самое время)😂
Откладывать уже некуда.
Поэтому буду выбирать молокоотсосы, коляски, праздновать гендерпати и т.д… потому что другого времени не будет! И другой жизни ни у меня, ни у вас не будет!
То что происходит в разных городах, эти невинные жертвы, это большая трагедия. Но к большому ужасу, они были и они еще будут… жить годами в трауре точно не вариант!