Через що найчастіше сваритесь?

Из-за излишней вспыльчивости супруга, любая бытовая мелочь может вывести в миг из себя или например, если он повторил одно и тоже 2-3 раза, а я не услышала или не поняла

Через те, що вчасно (до війни) не поїхали з України і тепер обидва лікті кусаємо

Из-за того что муж всем помогает , откликается на просьбы всех. Мне обидненько бывает. Начинаю я с компасирования мозгов. Заканчивается ничем.

Через фінанси раніше.
Зараз через те, що я не працюю ( хоча він прекрасно знає, що місць в садках нема, а якщо і є - треба ще побачити як малий ходитиме. В Україні він постійно хворів, роботи було і так мало, а графік, який мені б підходив+моя пересрана освіта зменшували шанси мої на роботу майже до нуля).
Через те, що йому здається, що я ніфіга не роблю, знову ж, бо не працюю, а домашня робота - не робота. В нього є досвід "домашньої" роботи в гуртожитку для самого себе- де він хотів готував, хотів ні, мив одну тарілку, чашку, ложку, а не гору посуду після готування на трьох осіб і власне їжі, прав раз в 2 тижні, зовсім не прибирав. І він типу все встигав і йому було не важко, а мені важко.

З мого боку - коли він знецінює домашню роботу. Тобто, коли він щось за те, що я не працюю і він мене забезпечує каже - я мовчу, бо розумію, що сину 5 років, інші з такими дітьми давно працюють і я мала б, хоча на практиці не розумію, як все реалізувати. Намагаюся щось пояснювати.
Але коли починається - "та ти нічого не робиш, о, ну котлети зробила, прання закинула, перетрудилася прям" - в мене прямо закипає, підгорає і мовчати я не можу.

Але в той же час, в мирні часи ми майже не сварилися так щоб аж, могли огризнутися і розійтися. Тому я спираю усе на стрес, на нове, практично, життя, на те, що виходу цьому стресу нема - вдома я могла малого в садок відвести і піти до куми виговоритися, чи малого мама забирала то я могла і ввечері десь піти чи в гості поїхати, чоловік міг з кимось після роботи на пиво вийти, або просто сам вдома побути, а зараз ми всі разом, ми з малим в практично замкнутому просторі і відрізані від спілкування ( якось ні з ким за півроку не познайомилися, не подружилися), чоловік працює по 12 годин і по годині іде туди і назад на/з роботи пішки, 14 годин в нього виходить без відпочинку, а вдома ми з малим, малий голосний, хоче тата і гратися. До війни мама вже півроку забирала раз в тиждень-два малого з ночівлею, плюс був садок і ми якось встишали перезагрузитися, відпочити. Зараз інакше. Стрес, втома, невизначеність, а вилити ці емоції нікуди, звідти і сварки

Сімейні - між чоловіком і жінкою?
Я б сказала, що мова завжди про очікування: то очікуєш, що він помітить щось або скаже дякую, або що вона зустріне з посмішкою, або, або…

После появления ребенка моя забота переключилась на ребенка. А муж не обучен сам за собой убирать🤷 его няньки вырастили и прислуга в доме была. И когда рявкаю по поводу уборки, его аргумент " ну я же не сижу сложа руки, я работаю, чё тебе сложно чтоль?". Да, он действительно дохрена работает. Работа и подработки есть. Не понимает что не только деньги в семье нужны. Вот воспитан так. Добытчиком. Многое его изменило в Украине, но это никак.

муж жалуется, что к нему сильно много претензий и мало благодарности, я считаю, что он обесценивает мой труд как матери(домохозяйки) и шутит иногда обидные шуточки.

Деньги. Я начинаю на ровном месте

Мы не ругаемся. Я могу рявкнуть, что вещи лежат уже третий день подряд в неположенном месте, или какая-то херня меня бесит, типа шторы незадвинутые и т.п. Муж вообще спокойняк, никогда на меня голоса не повысил. Глобальных конфликтов нет и не было за 13 лет.

Ревность.
Оба вспыльчивые и собственники

Из-за излишней вспыльчивости супруга, любая бытовая мелочь может вывести в миг из себя или например, если он повторил одно и тоже 2-3 раза, а я не услышала или не поняла