Шо там по відносинах зі свекрухою?

Мій чоловік постійно дорікає мені, що я погано відношусь до його мами. Я не впевнена чи так це … Я точно проти неї нічого не маю, але в нас кардинально різні погляди на життя, різні цінності, тому назвати її близькою точно не можу. Відносини у нас з нею стримані і ввічливі, і мене це влаштовує. Чим менше її є у нашому житті, тим спокійніше мені. Але можу збіситися, коли вона просить, щоб, наприклад, чоловік посеред ночі поїхав зустрів її у інше місто… Причому у чоловіка з нею відносини теж не найкращі. З початку війни ми жили у моїх батьків 3 тижні, потім вирішили поїхати в Чехію, де вже була його мама з сестрою. Так з ними ми пожили 2 дні, вони посварилися, (бо ми з нічної дороги не приготували їм їсти 🤯) і чоловік сказав, що треба терміново тікати. Після того він вирішив взагалі на деякий час не спілкуватися зі своєю мамою. І декілька місяців конфліктів між нами не було. От вони почали знову спілкуватися (вона розлучилася з його батьком, як вони і планували до війни), і знову у нас конфлікти. Він каже, щоб я відносилася до його мами добре, хоча сам відноситься до неї дуже дивно, неоднозначно, і нестабільно. Він не може розібратися сам у їхніх відносинах, і я вже і сама заплуталась… Очевидно одне, якби вона не була мамою мого чоловіка, я б з нею не спілкувалася. Не через те, що вона погана людина, просто нема про шо. І ще мене бісить, коли чоловік порівнює наших мам, типу треба ставитися однаково. А я не можу. Бо моя мама для нас робить в 100500 раз більше, ніж його. І в матеріальному плані, і в моральному. І мені, блін, здається несправедливим відноситись однаково. Не можу стримати себе, і коли ситуація загострюється, постійно це згадую йому… Він ображається. Коротше, шо, бляха, з цим всім робити? І змовчати не можу, і скажу жалію… І наче не погано відношусь до неї, але все одно часом бісить… Це так напрягає…