Как справиться с истериками трёхлетнего ребёнка?

Психологи говорять, що треба мовчки реагувати і не чіпати. Іноді страшенно бісить, заходжусь сама в істерику, коли це не припиняється годинами. Більше всього не люблю ниття і істерики. Без них може ще подумала б про друге дитя

Не справлюсь совсем, не знаю как ещё долго это будет продолжаться, у вас хорошо говорит? Может это способ манипулировать?

Нема безпричинних істерик, є дорослі, які або не можуть зрозуміти причину, або не вважають її достатньо співрозмірною для істерики.
Він ще не може емоції описати, і через це може ще більше нервуватися.
Я не можу бути 100% правою по такому короткому опису, але я б подумала над такими причинами таких дій: хочу уваги, багато енергії і її треба кудись діти, надлишок емоцій, з якими ще просто не може впоратися.
Саме цей стілець і чашка - це класика. Це про внутрішній конфлікт: зовнішній світ не такий яким я його бачу!!! Коли він каже або підтверджує, що хоче пити, це не про спрагу, а про готове кіно в його голові: я п‘ю стоячи біля холодильника, мама мені налила молоко (а не воду, як мама думала) і вона продовжує стояти поруч. У них в голові це готовий сценарій і падіння світу, якщо щось не так. Тому єдиний варіант тут: давати вибір з 2 позицій. Максимум з 3. Ти будеш воду чи сік? З якої чашки?
Моя розкидала іграшки, от прям розкидала, на емоціях: коли, наприклад, відеодзвінок або гості. А так ми намагаємося взяли погратися - повертаємо на місце. Звісно в такому віці це не завжди працює. Але зараз моя старша подеколи мене ну дуже приємно дивує.
І кількість іграшок має бути зведена до мінімуму. Нещодавно слухала черговий ефір: у дитини в середньому до 400 іграшок! Треба скоротити до 10-20, тоді і порядок буде. Радять робити ротацію, але я в цьому не дуже виявилася успішною - у мене не виходить.
«Вчися керувати емоціями» - зарано для такої фрази. Тут ще не всі емоції знаєш, а тут вже якісь складні конструкції мама видає.
Давайте конкретні альтернативи як проявити цю емоцію і що з нею робити.

З ідей: на курсах Монтессорі радили хоча по 20 хвилин декілька разів на день спостерігати за дитиною. Ніяк по суті не реагувати (піддакувати, але не хвалити, не сварити, не пропонувати, максимальна відсутність участі). І записувати, чим насправді дитина займається. Кажуть, що спостереження за дитиною дозволяє зрозуміти причини поведінки, а з причиною вже легше працювати.

Занимаю другим , отвлекаю. Говорю ты же хороший мальчик давай вместе сделаем , давай поиграем .

Я нашла такой способ. Когда малой злиться, он обычно бежит меня бить. Я если вижу что уже подходит этот момент, даю ему кричать в подушку. В первый раз я ему показала как. Пока он бился в истерике лёжа на полу, я взяла подушку и начала в неё кричать. Естественно он ниче не понял и от удивления перестал плакать, я предложила ему, он поорал, и сразу заулыбался. Так что теперь я ему предлагаю подушку когда вижу агрессию или надо прекратить истерику 🙈
Не знаю насколько это правильно с педагогической точки зрения, но у нас работает)

Кажу: НЕ ДРАТУЙ МАМУ !!!

Из нашего опыта, опускаться на Олин уровень с ребёнком, ловить взгляд и спокойно объяснять, объяснять хоть что раз пока не успокоится. У нас это лучше получается у папы. Я думаю мужской тембр как-то по-особенному действует на ребёнка

Мультики, экраны? Избыток сахара?

Не было такого. Но,я бы разговаривала с ребёнком. Объясняла. Успокаивала.