Можно ли пропустить племянника через границу с беременной тётей?

Ладно ще вагітність дружини, третя і подальші причому

А тьотю... Тьотя ж не лежача, щоб над нею оформити догляд

@janebu такой же логикой можно было бы соседку вывезти доказывая, что это тётя в пятом поколении

@nata_wa можна просто стати близько до вагітної і всьо, мають випустити😉🤭

@anna.teko, я ж тому і написала, що умови у всіє різні 🤷🏻‍♀️

@pokerskoo, как часто вы останавливались? Прогуливались? Отеков не было?

@man-darinka, організми ж різні. Я спочатку 19 годин їхала в машині з дитиною на руках. Зупинилися аж 3 чи 4 рази. Я спеціально мало пила, на дитину підгузник вдягнула. Найдовший раз був 40 хвилин, щоб водій перекуняв.

Потім тиждень лікарні з запаленням легень у старшої. Потім через кордон з Румунією. Тут нам дуже пощастило: годину в автобусі, пішки+черга в сумі десь година, потім нас дуже смачно погодували в таборі супом і какао )) потім десь година автобусом, дві години машиною і ночівля в санаторії, на наступним день нічним автобусом до Відня 15 годин. Зупинялися рази 3, але коли мені вночі приспичило, то водій зупинився заради мене. У Відні переночували і поїхали потягом 9 годин (але і тут пощастило - нам дали окреме сидяче купе для матері і дитини) до кордону ФРН/Нідерланди (там кума живе - це була моя перша нормальна зупинка, щоб перевести дух і подумати). Ну а далі ще два рази жила по тижню в різних місцях, а тепер от, начебто, «зупинилася» )))

З Києва я виїхала 24.02, а приїхала «сюди» 26.03.

Зі спостережень: за цей місяць я схудла на 1,5 кг; отікала; коли довго сидиш, то є більше вологих виділень (лікар запевнив, що це Ок - труси реально були мокріші); у Відні у дзеркало було відчуття наче опустився живіт, але ні; молодша народилася на 2 тижні пізніше, але на 300 грам меншою, але питань у лікарів ані по УЗД, ані під час пологів, ані до новонародженої не було.

Але повторюся, я з сильних і здорових і всюди, де зупинялися, зустрічала дуже хороший прийом і отримувала допомогу, в тому числі з валізами. Тому нема на що мені жалітися. Навпаки я плакала від людської доброти. Нас навіть в лікарні протримали на день довше, щоб ми звідти одразу на автобус, а не шукали собі квартиру…

З ризиків для мене - це в лікарні вночі з рюкзаком 5 кг і сплячою дитиною 13,5 кг спускатися на 3 поверхи вниз, а потім вгору. І добре якщо один раз на день.

Але моя знайома з новонародженою дитиною після операції в Охматдиті спускалася. А скільки інших історій вже є? Тому блін, на що жалітися? Я розраховувала на свій організм - не підвів.