КРИК ДУШІ🤬🤬🤬🤬

Я дружина військового контракника. Прошли з ції армії і крим і рим. Коли почалась війна я була на 9 місяці вагітності. До сих пір помню цей день, цей дзвінок о 5:45 і фразу у нас тревога до 7 ранку бути з тривожною сумкою. Ми з чоловіком привикші так як такі ученія часто бувають. Але я вже не ляга і листала тік ток і помню ті відео де рухалися россійська техніка до кордону. Як чоловік позвонив о 7 ранку. Як сказав щоб збирала речі і їхала до батьків. Помню як вчора ті прокляті дні коли, як не могла спати хвилюючись за нього, помню все.

До сих пір, я лягаю спати з молитвою за нього, я прекрасно розумію що це його робота, що він захищає моє і сина мирне небо, наші життя. І не тільки він сотні тисяч чоловіків та жінок стоять на передовій та в тилу захищаючи нас та наше майно. Тому мене бісят ці бребані самці які скаржатся на закриті границі, і брешуть що вони поїдуть заробляти, мене бісят ті хто ниють що - ага, ідти для того щоб бути пушичним м'ясом. А ще мене бісят жінки що поховали своїх сосунків у себе под спідницю. А ще я ненавиджу тих жінок, я ще мають совість казати чи писати мені - ти спочатку свого чоловіка, чи батька, чи брата отправ побачимо як ти заспіваєш.

Я розумію мій чоловік вибрав цю професію САМ він знав на що він іде. Але люди у нас вкраїні війна, ці тварі напали на нашу землю. Всі чоловіки по закону повині бути мобілізовані. Коли вже до цих місків дойде це. Звичайно тих хто не нічого не вміють в гарячі зони не отправлять но навчання пройти ваш обов'язок. Для того щоб піди в підкріплення до військових. А якщо так думати, і берегти свою жопу, то навіщо наші чоловіки гинуть? За що вони боряться?

Чи ви хочете щоб у вашому краї була друга Буча?