Треба з кимось поділитись, бо вже голова обертом🙄

Я вже два місяці за кордоном. Дуже сумую за домом. Скажу зразу, що їхати я не хотіла, але все якось вийшло, вибачте, через сраку і от я тут.

Честно кажучи, якби не родичі, то як тут вижити вагітній з дитиною, я не знаю 🤷

Гуманітарку дають, але її вже мало, виплати теж малі, та ще й не прийшли досі((
Ви не подумайте, я дякую і за це, просто важко(

Ще сходила в поліклініку, щоб уже здати хоч якісь аналізи і зіткнулась просто з хамським відношенням, вже доречі, не вперше, так і не здавши нічого(

Лікаря я так і не знайшла, аналізи ніякі не здавала уже більше двох місяців.

Дитина теж нудиться, бо до найближчого майданчика дуже далеко, там нема туалета, а мені вже важко і до туалета бігаю кожні 5 хв.
В садочок черга, розваг щоденних ніяких немає((
Я все до чого, хочу повернутися до України, до Києва, але всі мене відмовдяють, хоча багато знайомих повернулися. Пологовий теж працює.
Просто боюсь, щоб ці орки знову не почали оточувати Київ і трохи боюсь дороги не знаю що роботи.
Прошу тільки без звинувачень і т.д. Просто цікава ваша думка, якби ви вчинили у моєму випадку, повернулися б?