Mom.life
Елизавета
elizzaveta1709
Елизавета·Мама сына (4 года)
Розкинуло українські сім’ї по світу.
Одні із багатьох сімей і ми такі.
Тікали з Києва.
В перший день війни повинно було бути святкування першого року сину.
З однієї сторони бомбили Жуляни з другої Васильків. З першого дня війни було чутно сильні вибухи. Спали в дверному пройомі, страшно не за себе, а за дитину. Маленький комочок спав під боком, і я рада що мій хлопчик ще маненький і не розумів того жаху що коїться.
На 4-й день було прийнято рішення їхати в рідне місто, там більш менш було спокійно. Зібравши все необхідне ми покинули все в квартирі та виїхали.
Страшно було не те слово… перед блок постами приглядалися чий висів прапор.
Перевіряли документи і речі в машині.
Приїхавши в місто стало легше, там ніби інше життя було, місто жило в звичайному режимі, все працювало, не було великих черг, а на полках в магазині стояли всі продукти.
На другий день почались повітряні тривоги, ми облаштували підвал, спускались при тривозі. Так я продержалась 4 дні. Було важко, кожен раз підриватися, колотаюче сердце випригувало, діяли швидко, вдягала сина і спускались. Так по 7-10 раз за добу.
Моя психіка не видержувала. До останнього не хотіла лишати чоловіка самого, але безпечність для сина перемогла, тому на 10 день війни було прийнято рішення їхати до Італії.
22.04.2022

Лучший комментарий

Комментариев ещё никто не написал.

Читайте также