Дівчата, мені немає з ким поговорити…
Ми закордоном, від чоловіка далеко…
Мало того що кожного дня переживаю за те що робиться вдома, так щей тут неспокійно, родичі, в яких я живу, між собою сваряться, навіть щараз вночі, коли я це пишу…
на цьому фоні я просто втратила як точку опори…
Всюди якась фігня, я зловила себе на думці, що боюся стояти на балконі, бо мене хилить вниз головою, боюся іти тротуаром, бо мене як тягне ступити пару кроків на дорогу під колеса машини, боюся втратити контроль над собою…
Хочеться підтримки, і розумію що в кожного своя біль, свої сльози, свої нерви😔
І тримаю все в собі, і хочу взяти себе в руки, бо є маленька дитина…
Дякую вам просто за те, що прочитали, цим самим мене вислухали..