Минулого четверга я прокинулась о 5.42 від гуркоту. З вікон було видно червоне зарево над моїм мирно сплячим містом. Війна дихала прямісінько мені в потилицю. Я не могла думати, тільки метушитись і тремтіти.

Знаєте, ще у середу я мала стільки проблем… То донька робить мозок, то не підеш на Зумбу бо коліно болить, то ходиш до психолога, намагаючись щось там собі зрозуміти:) Сьогодні в мені немає проблем. Жодної.

От тільки сльози самі течуть з очей, коли дивлюсь фото моєї щасливої донечки за день до… чи на букет, подарований чоловіком тиждень назад, коли ми ще були в нашій реальності, а не цьому сюрреалізмі.

Все змінилось, я змінилась.

Я ніколи не була близька до Бога, але зараз я молюсь за мирне небо над головою кожного українця. Моя гарна знайома з Харківа не відповідає на повідомлення…

Я ніколи не була патріоткою, але зараз відчуваю єдинство зі своїм народом і щиро пишаюся нашими захисниками!

Я ніколи не говорила українською, але зараз саме час навчитися, бо друга моя мова, російська, стоїть кісткою у горлі, не в змозі донести весь біль та журбу.

Україно, тримайся, рідненько! 🇺🇦

Будь сильною! Бережи себе…

Я всім серцем в тебе вірю.❤️

А російський корабель, напевно, знає, куди йому дорога…