Я живу в місті Добропілля, Донецька обл.

В 2014р в нас лунали вибухи. По дорозі до школи і назад я бачила військових і техніку.

Я не розуміла навіщо все те було. Я так і не побачила місто Донецьк яке дуже любили мої друзі. Вже тоді наша родина розділилася.

Добропілля це Україна.

Мої друзі, однокласники, рідні та знайомі стали військовими.

Як мені боляче за них.

Як мені важко зрозуміти реальність.

Чому саме зараз? Коли в мене є маленький син. Старшому ще можна щось сказати щоб він зрозумів, а молодший ще зовсім маленький.

Вчора і сьогодні я прияняла рішення - якщо доберуться до нашого міста я сама візьму зброю! Я не хочу жити під тим кінченим царем. Я зроблю все можливе!

А зараз я запам'ятовую кожну хвилину поряд з дітьми та чоловіком. Хвилююсь за рідних, друзів та знайомих поряд з якими йдуть бої. Молюся за них.

Я вірю в нашу армію!

Слава Україні!

Героям Слава!