Коли почалась війна в нашій країні, мені тільки виповнилось 18.

Я пам'ятаю свої емоції, як сьогодні. Я не могла повірити, що 21 століття, коли ти без питань за декілька секунд можеш зв'язатися з будь-якої точкою світу, коли ми спокійно можемо літати в космос та досліджувати світовий океан, коли є штучний інтелект, коли люди можуть робити надскладні операції і рятувати цим життя інших людям, і тому подібні речі, які ще недавно були чимось далеким для нас. І саме в цей час значного розвитку людства, в мою країну прийшла війна..

Тоді, в моїй голові не складалося: навіщо, чому ,через що, кому це потрібно?!

Тоді було страшно, не зрозуміло та боязко.

Потім, через рік я потрапила на війну. Я зрозуміла навіщо захищати. Але я досі не розумію, навіщо нападати.

Я ніколи не зрозумію, як можна вбити людину за річ, яка тобі не належить.

Я бачила та пережила те, що не повинна була бачити та переживати в свої 20.

Зараз у мене такі ж емоції, як і в 2014.. Я дуже сподівалась, що більше ніколи не буду переживати ті відчуття.

Я помилялась.