І знову я горе-мати 😭
Чоловіка компанія вимагає релокацію. Ми вже тиждень у Львові, бо дітям не зробили паспорти (а через останні події в країні вільні записи були аж у Луцьку). Може я і нию, але з моїми двома покемонами на задньому сидінні в автокріслах і я між ними (хто знає розміри, може уявити як мені там сиділося), спереду чоловік на нервах і свекруха, яку береш наче на допомогу, а потім розумієш, що від її яду я нервую ще більше, і ця дорога, і цей кіпіш з паспортами, і ніч в мотелі в Луцьку, де син по ходу надихався пилу і потім дві ночі спати не міг через спазматичний кашель, а через його кашель і плач, прокидалася донечка, і всі знову на нервах, плач…. У Львові теж переїзди, бо вчасно не знайшли житло, всі квартири зайняті… Ледь вибили номер в готелі. І все було б нічого: компанія проживання оплачує і тут, і якщо поїдемо в Польщу. Але я вже не витримую свекруху, і сама з двома не справляюся 😭😭😭 І хочу додому, і боюся. Якби не діти, або не такі малі, або якби я сама могла з ними впоратися…. А я не можу 😭😭😭 Якщо уявити, що я лишуся з ними сама, то я гадки не маю, як спланувати день( як їх нагодувати, зібрати, вигуляти (особливо в дощ), вкласти спати… У них різні режими… Не знаю як інші мами справляються з погодками - я не справляюся і навіть боюся уявити, що буду робити в найгіршій ситуації, якщо доведеться з ними їхати ще й за кордон 😭