Мені з дитинства хотілося мати рідке ім'я щоб я не могла зустріти свою тезку. В результаті 2 однокласниці, 1 одногрупниця, по сусідству бабуся, навіть колишню мого чоловіка звати так само як мене. З дитинства мені моє ім'я не подобалося, у 18 навіть змінити хотіла, але навколо це б не зрозуміли, інакше мене б всеодно називати не стали, тому далі подачі заяви в рацс на зміну імені це не зайшло. Зараз я вже звикла до свого імені, ніяк інакше мене і звати не може, хоча те що воно мені подобається, і те що я всеодно не мрію його іноді змінити сказати не можу. І сестрі моїй її ім'я не подобається, бо вона хотіла якесь жіноче ім'я, а її звати Олександра, і часом її називали Саша, навіть Шурік, як хлопця, і їй це дуже не подобається. А сьогодні у програмі хто зверху було запитання : "Скільком відсоткам жінок не подобається своє ім'я?". І опитування показало, що лише 13%. Що справді нас, тим кому можна сказати батьки не вгодили з ім'ям так мало? Вам подобається своє ім'я?