Малий якось легше раніше відпускав з дому нас, та і йшов гуляти з бабусею чи з татом окремо спокійно в принципі. А тепер страшні істерики кожен раз, коли треба комусь піти з дому у справах. Щойно от чоловік виходив з дому і малий влаштував таку істерику, шо я аж злякалась, бо прям такііііі істерики у нас рідкість. Доволі швидко заспокоївся правда, сидів на ручках, розглядали нічне місто і говорили про те що бачимо, казав, що щасливий і обнімався.

Я думала ми пройшли це рік назад. З дому «тікати», щоб вирішити свої питання ну ніяк не хочеться. І попереджаємо про справи, і шо треба піти, і коли повернемося, і шо робити будемо.

У вас було таке? Чи швидко минуло?