Я колись читала про другу світову і думала: ну як це, напасти просто на людей. На живих людей, що живуть своє просте людське життя. Я все думала про ідею, за якою одні напали на інших. Якесь алогічне людожерство, що потопило у крові Європу. Мені це здавалось страшним і незрозумілим водночас.

Сьогодні читаю новини, і мене не покидає відчуття, що я у паганому кіно. Хочеться виключити цей фільм, проте ми з вами у ньому живемо. Ми настільки буденно постим карти бомбосховищ, говоримо про тривожні валізи і про можливе бомбардування Києва.
Наша вина лиш в тому, що ми народились українцями?
Це який то сюрреалізм. Можна зупинити планету, я з неї зійду?!
З кінця листопада з кожної праски про те, що на нас хоче напасти сусідня держава. Тільки за те, що ми існуєм.
Нас хочуть знищити тільки за те, що ми є. Нас намагаються лякати, або це не залякування. Ми просто ніхто для них. Так, якась нація, якої не має бути, якась держава, від якої треба урвати.

Звичайно, вони скажуть, що ми самі винуваті, що ми для них загроза, ще якась маячня, що зведеться до того, що ми їх провокували, а вони захищались."Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать"

Вдумайтесь, яка дичина! Але ця дичина - наша з вами реальність.

На скріні камент людини з саратова, який вона лишила під постом жінки з Ізраїлю. Скрін зробила я.