Вже півроку я зустрічаюсь з хлопцем (так можна казати коли тобі під 30😅?))

стільки позитивних емоцій як за останні 6 місяців, я не отримувала за останні 4 роки!)

І відверто скажу чим довше ми з ним - тим більше я дивуюсь як я могла так довго тягнути з розлученням з колишнім чоловіком та терпіти свинське відношення. І тим менше мені хочеться спілкуватись з ним - проте це не можливо , зважаючи що у нас доця.

Як і напевно кожну чий «корабель на ім’я кохання розбився об скелі всього на світі»… я переживала як буде далі, і кому я буду потрібна з дитиною і тд.

Зараз дивлюсь на всі свої пригоди збоку і як то кажуть «дякую що Бог відвів». Проте зізнаюсь, хлопцю не легко зі мною. Я постійно чекаю якогось «підвоху» і інколи веду себе нестерпно 😄 знову ж таки - привіт від екса🖕🏻

Надіюсь скоро зможу повноцінно розслабитись😌🙏🏻