Дещо про генетичний і клітинний звязок між мамою та дитиною. Ви мабуть не чули про такий термін -…

Дещо про генетичний і клітинний звязок між мамою та дитиною. Ви мабуть не чули про такий термін - мікрохимерізм. Точніше, це феномен. Який доволі непогано вивчений сучасною наукою, але інформація про нього не виходить за межі дуже вузького кола зацікавлених.

Під час вагітності, починаючи з другого тижня після зачаття, між мамою та дитиною починається "обмін" клитинами. В кровоток жінки потрапляють клітини ембріона, і навпаки. Більшість клітин, що увійшли до материнського тіла (а дитина направляє мамі клітин в рази більше), знищується імунною системою, але певна кількість з них залишаються в деяких органах надовго та стають частиною людини. Такий самий "обмін" присутній і у інших ссавців, таких як собаки, корови, миші та інші. Вчені кажуть, що так було завжди:)

Та саме цікаве, що клітини малюка залишаються в тілі матери на довший ніж 9 місяців вагітності термін. Досліджено, що сліди їх пристуності є і через декади після народження. Так само і навпаки: клітини матері пристуні в органах дитини ще дуже тривалий час...Одне дослідження показує, що половина з дорослих учасників має у своєму кровотоці клітини своїх матерей!

Більш того. Деякі дослідження взнали, що дитячі клітини в тілі мами є помічними для неї у випадку травми або хвороби. Вони допомагають зцілити рани (знайдено у випробуваннях на мишах велике скупчення материнських клітин на місці травмування). Також клітини дитини знайшли на місці шраму від цісарського розтину, саме вони брали активну участь у вибудові складових нової шкіри, зокрема колагену. А ще вчені дійшли висновку, що ембріональні частинки у материнському тілі при потребі можуть трансформуватись в необхідні клітини - наприклад, мозкові, серцеві, клітини імунної системи, грудних залоз. У випадку серцевого нападу ці клітини поспішають на допомогу на місце небезпеки, де перепрограмуються та сприяють спонтанному одужанню.

Та найбільш мене вражає ось що: ми носимо клітини своїх дітей - не тільки народженних та живих, але й втрачених під час вагітності в результаті викидня, смерті в утробі та передчасних пологів. Для когось це може бути поясненням, чому так важко "забути і рухатись далі". Чому народження веселкових діток не завжди полегшує біль від втрати. Чому час може лікувати, а може й ні. Чому найбільша наша потреба, як батьків, що пережили втрату, - відчути те малято на своїх руках.

Мами зіткані зі своїх дітей, фізично.

Горювання внаслідок втраченої вагітності на будь-якому терміні є обумовленим фізичною, психічною та душевною необхідністю процесом.

Наші діти завжди з нами на клітинному рівні, та ми фактично живемо за себе та за них.

...А жовтень між іншим - всесвітній місяць обізнанності щодо перинатальних втрат. І я присвячую цей допис мамам, які пережили немислиме. Нехай порожнеча всередині заповниться клітинами зцілення, що назавжди лишила вам найулюбленіша дитина. Немов чорне осінне небо заповнюється мереживом яскравих зірок.

#хвилясвітла #waveoflight #обізнаністьпроперинатальнівтрати #опікаангела #babylossawareness #breakthesilence

#доулаАФПБ

art by Katie Noonan