Не знаю чому, але вирішила написати цей пост.
Весь час в голові прокручую ситуацію з пологового…
Але почну з початку. Я людина м‘яка, але категорична і якщо маю власну думку, то мене важко в чомусь переконати і нав‘язати своє.
Чи це так гормони на мене вплинули чи щось інше ?… після кесерового розтину я лежала в реанімації з 2 жінками. Одна тиха, сама по собі, а інша така власна жінка, сказала, що лікар (вже не пам‘ятаю який) і чомусь я почала до неї прислухатись.
Хто розуміє, після операційний стан… все болить… нічого не хочеться, в голові наче туман.
То вона почала нав‘язувати, що не потрібно пити знеболююче, то не жалій себе, то не можна їсти те і те (хоча я знала, що на гв можна і треба їсти все).
Я спочатку іі слухала, але знеболюючі почала пити, а потім і колоти. Морально стало легше.
Молоко в мене прибуло на 2-й день після операції. Перший день син плакав і висів на грудях по 5 годин. Вона почала на мене наіжати, що я «ноги навчилась розставляти, а мозгів в 26 років в мене немає», бо я з’їла печене яблуко і в малого від нього болить живіт.
(До слова, свого малого вона просто годувала сумішшю і той прекрасно спав).
Прийшла педіатр, сказала, що це не коліки, а адаптація дитини до мого молока, таке буває. На другий день те саме. Вона наполягала, щоб я дитину пічкала сумішшю, але вистачило розуму це не робити.
Я й так в пологовому практично не спала, бо в першу ж ніч син почав рвати водами, а мене ні хто про це не попередив і так 3 рази за ніч і від того моменту я практично не спала і весь час дивилась чи дитина дихає…
Не знаю чому не закрила їй рот, не знаю чому не відстояла себе, не знаю чому не попросила, щоб мене перевели в іншу палату…. Але відходила я довго….
Я навіть ні з ким, крім чоловіка не розмовляла в пологовому за всі 3,5 дні. Мене всі і все дратували…
Виговорилась… Наче стало легше…
Ніколи, нікому не дозволяйте нав‘язувати вам свої думки, бачення, погляди🙏 таких одразу треба ставити на місце і буде вам щастя 👌
Лучший комментарий
Комментарии
Ооо. Треш… мені здається, що в мене була дипресія в пологовому… я хотіла завершувати гв так мені було важко(
Вот поэтому я выбирала роддом с одноместными послеродовыми)
@pedyash0306 та я бесплатно рожала) в 6 все одноместные)
@nadin.ua, круто) а в 5 треба платити за одномісну
Ви молодець, що змогли все ж взяти себе в руки
Так буває, підпадає під вплив той, хто слабший в той момент, це не вам рахується як погане, а їй, отій дурепі, що вона вас так принижувала і по вам катком їздила
Але треба ситуацію все ж поговорити і відпустити. Нічого поганого ви не зробили, щоб так довго себе картати. Ви найкраща мама для своєї дитини, а всі мами хоч раз, але були сильно подавлені і розгублені
Пробачте цій злій жінці її жорстокість, пожалійте подумки тих людей, кому доводиться з нею жити КОЖЕН ДЕНЬ
І відпустіть її, бо вона досі вас тримає за душу чомусь. Відпускайте, відчиняйте двері душі для чогось нового або когось нового. Класного
А то був урок. Закрили підручник і пішли далі
Просто забити і не згадувати ситуацію. Таких людей багато, і на всіх сил не вистачить, якщо відповідати. Краще їх взагалі не сприймати і не слухати
Главное не корите себя за это!!!! Если так случилось, значит в тот момент быть по-другому не могло! Бывают моменты, что промолчишь, а потом думаешь, что нужно было нах... послать и все) Забейте вы на нее и забудьте, это у нее проблемы с головой, а не у вас) Вы все правильно сделали и не наделали никаких ошибок в свою сторону и сторону вашего ребенка!!! Поэтому представьте ее перед собой, выговоритесь ей вслух, выскажите все, что думаете нужно было тогда сказать и вам станет легче)
Та я вже в кінці «зубки» показала))) і вона здалась і почала знеболююче приймати) але осадочок залишився, звичайно…
Да) есть люди любят причинять добро)) забывайте о ней, отходите.. ❤
Заставить кого то не навязывать мнение сложно)
Проще не слушать 😂😂
Так, але я тоді така розбита була. І вони були з досвідом по 2 кр і вже 2 дітей. А я перший раз стала мамою… тому піддалась.
Я вас дуже розумію і підтримую!
Сама, будучи в пологовому, стикнулась з неприємною ситуацією: у першу ніч перебування у мене дитина дуже плакала, неспокійна була, я її і колихаю, і ношу в різних позиціях, і до грудей прикладаю, а нічого не допомагає, дитя розривається від крики. Я реально у відчаї кладу свою кричащу малу у візок і штовхаю цю неповоротку махіну в дитяче відділення, щоб мені якось допомогли, подивились дитину, чи все з нею добре, чого ж вона так плаче. Як я візочок з палати викотила, так і поїхала по коридору, а це вийшло так, що я везла дитину обличчям від себе. І на вході в дитяче мене стрічає медсестра словами: "Мамочка, скільки вам років, ви навіть не знаєте, як дитину треба возити?"
Я була така розгублена й емоційно вразлива тоді, що це недоречне зауваження так мене образило, я проплакала 100500 годин і виписувалась з пологового теж у сльозах, бо все думала над словами тої медсестри і так стала сумніватися в собі як матері, що була за крок від післяпологової депресії.