виїхали ми в пошуках маків , їхали , їхали та маків так і не зустріли . Тут я бачу траву яку…

виїхали ми в пошуках маків , їхали , їхали та маків так і не зустріли . Тут я бачу траву яку проґавила весною . Я прямо уявляла знімок босоногого сина . Я прошу чоловіка зупинитись , вийшла з машини , відкриваю багажник він не зафіксувався і мені в лоб . Лоб розсічений , я ридаю бо боюся шраму . Кров зупинена , я сиджу роздивляюся свій шикарний лоб і ридаю . Син притулився й каже « Мама не плач , прости , прости…»

На цій фразі я ще більше ридаю й кажу ,та за що ж тебе вибачати синок , він мене цілує й кріпко обіймає . Потім чоловік витер мені сльози та присохшу кров вони мене обійняли і я кажу : « хлопці , раз ми вже тут а з лобом нічого не поробиш то пішли фотографувати солодкі ніжки» . Я налаштовувала камеру й думала , який же він крутий цей маленький чоловік . Скільки в ньому почуттів , ми вчимо його любити і він любить по максимуму . Він п проявляє свою ніжність й турботу , жаліє та підтримує як може . А ще два роки тому ми просто його планували ❤️