Мій прадід. Батько моєї бабусі по татовій лінії.

Черевичний Федір Павлович

1914-2000рр

Війна. В перших рядах пішов на фронт.

Приймав участь в обороні Києва. Німці наступали, керівництво сіло в літаки і втекло, рядових солдат німці прижали до Дніпра, довелось плисти.

Вони ішли, пливли, пулі свистіли, люди падали, вода була червона від крові. Документи і партійний білет залишились в Дніпрі.

Потім він доганяв фронт, йшов пішки, вдень ховався в скиртах, коли настала осінь повернувся в скло.

Звідти його забрали в Німеччину остарбайтером.

Працював на фабриці, у вільний від заводу час працював у німкені по домашньому господарству ( чистив доріжки, посипав піском, працював в саду).

За це німкеня давала йому з собою хлібину і кусок сала. Він ніс його на завод і ділився.

Німкеня нічого не знала про Україну, цікавилась які там ростуть дерева, що там росте взагалі, питала про сім’ю прадіда, чи є в нього діти.

І одного дня коли він з нею розмовляв він побачив в щілину як за дверима стояв її брат ССівець і слухав тихо. Дід боявся що коли він вийде з хати то німець вистрілить йому в спину, але той нічого не зробив.

В 1945 році їх звільнили американці. Вони дуже на нього справили враження - високі, веселі, були там і чорношкірі. Пропонували їхати в Америку, роботу і житло, але дід відмовився бо в нього була вже сім’я і дитина.

Отримав виплати від Німеччини за каторжні роботи 1 при житті і 2 після смерті...