Что с этим миром не так?!
Жінку побили на борту літака МАУ і порадили “заспокоїтися”

Коли політ – дуже ненормальний. Маму з малою дитиною на руках просто в салоні літака кілька разів поспіль побила інша пасажирка. До синців та болю по всьому тілу впродовж кількох днів. Поліція прибула дуже неодразу, а постраждалій пропонували “краще справу зам’яти”.
Потім розпочалася справжня боротьба за збирання доказів інциденту – знову ж таки, самою жінкою, не правоохоронцями. Про те, як не захищали ті, хто покликані це робити, і як одна мама вирішила боротися – “задля інших, хто подорожують з дітьми”.

Відтак з киянкою Оксаною Н. зв’язався сайт Global Village, і ми поспілкувалися онлайн. Вона вже могла розповідати про пережите з посмішкою, з обличчя зійшли подряпини, з лоба – гуля. Жінка налаштована довести справу до суду. Попри те, що усвідомлює: притягти кривдницю до відповідальності буде нелегко, зважаючи на щирий пофігізм багатьох учасників цієї історії. Насамперед тих, кому мало би бути небайдуже в зв’язку з їхніми посадами.
Але про все за порядком. Отже, чартерний рейс Хургада-Київ PS5102, весна 2021-го, літак Міжнародних Авіаліній України віз додому відпочивальників з Єгипту і саме йшов на зниження. Ніщо не віщувало наступної драми з побоями.
Оксана Н.: – Ми прибували о 22й, зрозуміло, більшість пасажирів у дорозі спали. Моя родина теж – чоловік, 4річна донька, син та я. Мишко – в мене на руках, я сиділа скраю, біля проходу. Коли літак наближався до Борисполя, десь хвилин за 20 до 22ї, син прокинувся і заплакав від болю у вухах – явище зовсім не рідкісне, на жаль, у дітей під час перельоту. У мене й самої з’явилося неприємне відчуття “корків“.
Жінку років 35-40 Мишків плач роздратував, її місце – за два ряди перед нами. На той момент вона була у проході, наблизилася до нас, трусонула сина за плече, а мені кинула: “Закрий рота своїй дитині!” “Розберуся,” – відповіла я і продовжувала заспокоювати сина.
– Але ж під час зниження ходити по проході не можна, всі мають сидіти на своїх місцях.
-Власне. Про це говорила й стюардеса через гучномовець, хоч в салоні її в той момент не було видно. Тим часом, жінка нахилилася наді мною і почала нецензурно лаятися. Суть претензії – що ти, мовляв, за мати, коли дитину вгамувати не можеш? Я просила її дати нам спокій і “можна, щоб без матюків“, але та, натомість, стала ще агресивнішою і вдарила мене кулаком у плече. Тут уже я не витримала: “Відвали!“. Все це, нагадаю, з малюком на руках. Врешті, вдалося переключити увагу Мишка на сяючі ліхтарики внизу, коли літак уже сідав, він перестав плакати.
Чоловік та дочка, на щастя, “спілкування“ з тією жінкою не чули, вони спали.
Ми приземлилися, всі почали поспішати до виходу. Я вибачилися перед тими людьми, які за мною, бо мусила спакувати всі наші іграшки тощо. І так вийшло, що моїх чоловіка й доньку підхопив натовп і поніс уперед, а ми з Мишком опинилися від них на відстані. Я схопила велику сумку, сина – на руки, ще й наплічник на спині.
А та жінка стояла й чекала, поки порівняємося з нею. Вища від мене, кремезної статури. Ще кинулися у вічі її темна чуприна і неприродньо великі губи, ніби штучно “покращені“. Схопила мене ззаду за волосся і почала бити по голові і ногою в таз, також влучила в те місце на спині, де я ще раніше отримала травму. З криками, брудною лайкою.
Цілком можливо, що зачепила й Мишка, бо він почав дуже плакати. Удари продовжували сипатися, вона мною трусила, і вже не пригадую, чи син висковзнув з моїх рук, чи впав на стюардесу. Я цього не бачила, бо намагалася закрити його та себе рукою. Пам’ятаю лише, що моя дитина стояла перед трапом і кричала, плачучи “мамо!”, а нападниця продовжувала мене бити – в нього на очах. Врешті, її від мене відтягли.
Я була шокована, все боліло. Не пам’ятаю, чи чула, щоб стюардеса пропонувала викликати поліцію. Я схопила Мишка і стала вибігати з літака. Вже назовні почала шукати очима чоловіка, вони з дочкою чекали внизу біля трапа і не розуміли, чому нас так довго нема.
Коли опинилася в аеропорту, на рухомій доріжці транспортера, зрозуміла, що втратила одну сережку. Мені тієї прикраси було шкода – дорога, до того ж, подарунок близької людини. Я вирішила повернутись. Поки йшла назад, пасажири назустріч з літака попереджали: “Дівчино, обережно, та, що на вас напала – ще там!”. І таки справді, щойно я опинилася в салоні, вона вкотре кинулася мене бити, і знову її, здається, кілька людей насилу відтягли убік.

Чи була жінка нетверезою, чи якась інша причина – не знаю, але однозначно – себе не контролювала, дивилася з неприхованою люттю в очах.
Стюардеса, яка була поруч, не запропонувала викликали поліцію. Тут уже я стала на цьому наполягати. Почувши, підійшов чоловік тієї особи: “Давай нормально домовимося!”. Поки його половина продовжувала кричати, що “ні х*** мені не буде, це ти повинна боятися!”.
Що мене здивувало – їхня десятирічна на вигляд донька спостерігала за усім без якихось ознак хвилювання. Я так зрозуміла, що подібні сцени за участю мами, ймовірно, бачила не вперше.
Вийшов пілот, порадив мені швидше знаходити сережку і сказав з докором: “Ви що, гадаєте, ми тут з вами до ранку будемо час марнувати?“.
Я почала вимагати паспортні дані тієї жінки, стюардеса відмовилася їх надати, бо “це конфіденційна інформація”. І лише відтак, нарешті, викликала поліцію. Тим часом, нападниця і її чоловік спокійно собі залишили літак, ніхто їм не перешкоджав.
В салоні сережки не знайшлося. На щастя, впала на дно сумки – під час побоїв, це вже вдома з’ясувалося.
Tільки, коли я вже прямувала назад в аеропорт, побачила, як назустріч неквапно йдуть двоє поліцейських, викликаних стюардесою. Підійшла до них, сержант неохоче поцікавився: “А ви її впізнаєте?” І додав: “Справді хочете, щоб слідчого вам викликати?”.
Ту жінку я впізнала в натовпі одразу, її затримали. Поруч ще була пасажирка, вона почала говорити, що так, бачила як мене били, але що здивувало – поліцейські навіть не намагалися залучити свідків моєї пригоди з літака.
– А відеозапис з салону?
– Виявилося, що такого нема! Теж не могла зрозуміти – як це?! Мені відповіли, що є лише одна відеокамера в кабіні пілота, але й вона була вимкнена під час того рейсу. Слідчий Бориспільського райвідділка вже потім мені сказав: “Ну, якщо б мали відео, то взагалі проблем не було б у цій справі”.
– З чим саме проблем?
– Ще коли в аеропорту правоохоронці мені натякали кілька разів: “Розумієте, подібні справи, зазвичай, “заминають…” І питали: “Ви ще не заспокоїлися?” Я, своєю чергою, дивувалася: “А якби на моєму місці опинилися ваші дружина й дитина?”
Мій чоловік, коли про все дізнався, був шокований.
В Борисполі нас протримали до 1ї ночі, я написала заяву до Бориспільського райвідділка поліції. Протягом часу, поки слідчий по черзі розпитував мене і згадану громадянку, вона кілька разів поривалася в моєму напрямку, і її весь час доводилося стримувати.
Найцікавіше почалося потім – саме були вихідні, а побої треба було зняти протягом 20 годин, пізніше вже не варто було починати. Жодний з медичних закладів, куди зверталася, не погодився надати цю послугу під час вихідних – бо скрізь, як мені сказали, все зайнято пацієнтами з коронавірусом. Телефонувала на 102 – глухо, на гарячу лінію МАУ – без відповіді. І лише в понеділок в судмедекспертизі м.Києва вдалося зняти побої. Там зафіксували синці розмірами і 10х4 см, і 10х6. Казати правду, у мене і руки, і ноги до колін – то був суцільний синець. Думаю, мені й більше дісталося б, але від ударів трохи захистив рюкзак.
Вже згодом, коли на прийомі в терапевта, виявили ще великі синці по боках, порадили зробити МРТ і КТ, бо наслідки таких побоїв можуть проявитися й пізніше.
Цілий тиждень після пригоди не могла зігнутися, і досі дуже болить таз.
– Як виглядає Ваша справа зараз?
– Судове засідання має відбутися в травні. Жодних натяків, щоб спустити все на гальмах, я не приймаю. Тепер, коли минув час, не раз думаю: в салоні літака не бракувало кутів, твердих поверхонь, об які, падаючи могла вдаритися дитина. Навіть припускати страшно, що могло б статися…
Хочу, щоб та жінка відповіла за скоєне і відступати не збираюся. Інакше подібна дикість продовжуватиметься в суспільстві, й наступного разу під чиюсь гарячу руку втрапить інша мама з дитиною в літаку. А мені цього дуже не хотілося б.