Я не вірю в безумовну любов у шлюбі! Взагалі у безумовну любов між чоловіком і жінкою, як таку. Ну…

Я не вірю в безумовну любов у шлюбі! Взагалі у безумовну любов між чоловіком і жінкою, як таку. Ну хоч колка на голові мені тешіть і плюйте в очі! Як казав Станіславський, нє вєрю! Безумовно можна любити лише своїх дітей. Щоб там вони не натворили, малими чи дорослими, ви продовжуватимете їх любити всім серцем, не дивлячись на обставини, їх поведінку, слова, чи вчинки, правда ж? Тут можна пояснити все біологією, гормональним фоном, кровним зв’язком... Це на примітивному рівні, щоб глибоко не копать. (Пишу це і розумію, що собаку свого теж безумовно люблю. Бо воно тобі напісяє десь на килим, ти його з’їбукаєш, але любить не перестаєш, таку морду з тряпок😂). З чоловіками все по-іншому. Чоловік вам навіть не родич! Запам’ятайте це! Тому мені дивно чути від жінок: він мене принижує, але я його люблю; він мені зраджує, але я без нього не можу; він каже, що я страшна і нікому не потрібна, я поплачу, але життя без нього не уявляю. Дівчулі, це ви не його так сильно любите! Це ви себе не любите, йобвашумать! Оця вся «любовь вопреки», «стерпится, слюбится» дісталась нам, вбившись тавром глибоко в підкорку, з поствоєнного совдепівського минулого, коли після війни мужчин на всіх не вистачало і тра було брать хоч яке небуть і терпіть, зціпивши зуби, в ім‘я серпа, молота і зжупляного пожовтівшого дядька в мавзолеї. Скільки життів було просрано на цій основі? Скільки така нездорова любов може тривати, базуючись на залежності від приниження? Знаєте, хто для мене сама загадочна женщіна з усіх мені відомих? Нє, не Клеопатра, Елізабет Тейлор, чи Коко Шанель, а знайома Тамара, яка жила з чоловіком, який її в хєр не ставив. Бувало таке, що і лупив по п’яні (цей пост не про насилля, якщо що, а про лябов). А потім вона подружці розказувала: «Прийшов мій Олєжка вчора з гаража, як сім дівок. Почав мене пхать, скубать. Я під ліжко залізла, жду шоб успокоівся. Визираю, дивлюсь на нього, а він такий красівий, так люблю його шо не можу...» І тут я не збираюсь звинувачувать Тамару у виборі її суверенного (я не сумніваюсь, що вона його дійсно любить), а просто задаюсь питанням, чи, дивлячись на цю всю «любов з-під ліжка» її дочка не знайде собі такого ж Олєжка, страшно красівого і періодично агресивного? От сиди і думай, називається.

Я люблю свого чоловіка за: турботу; підтримку; почуття гумору; повагу до мене; відчуття, які він мені дарує, як жінці; безпеку; натхнення і неймовірно красиві руки і попу. Я не вмію любити, не зважаючи на щось там... І мені не треба, щоб він був ідеальний, бо цього ідеалу не існує. Але я вимагаю поваги на елементарному рівні, завжди і в усьому. Навіть коли сварка, коли хочеться послати мене в жопу (інколи ж полюбе хочеться), коли тєжко й важко і мухи обісрали офіранки.

Що думаєте з цього приводу, прекрасні дами? «Любов зла, полюбиш і козла»- правда, чи застаріла установка? Ваш вихід!

Пи.Си. Дорогі чоловіки, оскільки переважна моя аудиторія жіноча, тому і пост орієнтується на звернення до них. Якщо ваша жінка вас принижує і за ваш рахунок самостверджується, то я вам співчуваю і задаюсь питанням, як ви цю «клізму» терпите.

Цілую в рота!

Катя Бльостка #катябльостка