Отже, частина 2.

Весь день і періодами вночі я чекала сутичок. Вони так і не настали. Як і після стимуляції 😶 Ось, з одного боку я щаслива жінка, що таке сутички я не знаю.

Коли мені оголосили, що розкриття недостатнє, доведеться робити кесарів, я перелякалася страшно 😖 Я ВЗАГАЛІ не була до цього готова! Моя вагітність була ідеальна, я ні секунди ніколи не подумала, що буде операція. У мене настала жахлива паніка, я ревіла, але чекати більше не можна, мене відвезли на кесарів.

По дорозі я трохи заспокоїлася, а коли заїхали в операційну - знову паніка. Але залишки самовладання в той момент у мене ще жевріли. Я нормально перенесла укол в хребет, а ось коли мені почали мити живіт і я крізь анестезію це відчула! 🙈 вони зникли)) Я знову розплакалася і зловила істерику, крізь сльози я щебетала, що все відчуваю, що боюся і не знаю що я ще несла в тому стані від страху, але мене врятував анестезіолог. Його коротке «спи» і я відчула ніби мене різко зірвали за руку зі столу. Я провалилася досить барвистий наркоз, там мене дуже швидко кружляло в плямах барбішно-рожевого і яскраво-жовтого кольорів.

Коли наркоз став відпускати я стала намагатися прокинутися, але знову засинала. В один з моментів «неспання» я побачила свою дитину))) У нього чепчик збився і видно було тільки одне око, яке дуже серйозно дивилося на мене. Я встигла подумати, що у нього чоловікові брови і спробувала до нього дотягнутися, але знову відрубалася.

Коли більш менш прийшла в себе я стала просити медсестер покликати лікаря і принести телефон. Мені вперше дали малого, щоб прикласти до грудей. Для мене все було дивним і незрозумілим 😅 було ясно тільки, що про малого треба дбати.

Далі буде ....