Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻
Дитина...підліток...чи вже мама Мені було 16, коли я побачила на тесті для вагітності дві смужки. Було дуже страшно. Я не знала, що робити, куди бігти. Більше за все боялася реакції батьків. Думки про аборт були постійно, в лікарні без дозволу батьків мені відмовили, а на приватну коштів не було. Перечитувала купу статів по цій темі, і ставало все гірше. Ревіла. Але рішення було прийнято, я буду мамою. Ось тільки, як бути далі я не знала. Підтримку отримала від батька дитини, це нас дуже зблизило. Більше я нікому не могла сказати про свою вагітність. Почала шукати в соціальній мережі, тоді в контакті, таких же дівчат, які народили в юному віці. І переписуватися з ними. Мене цікавило все, а особливо, як про це повідомити батькам і вчителям в коледжі. Вони давали цінні поради і ділилися своїм досвідом. Але признаватися не хватало в мене духу, мовчала. Живіт почав рости, а я вдягати об‘ємні кофти, аби тільки ніхто нічого не запідозрив. Ще і токсикоз почався. Всі дівчата на перерві брали каву, а я воду. Почали задавати питання, я вправно на них відповідала, що просто не хочу. Я наївно вірила, що зможу приховувати свій стан вічно. Але одного дня повернулась додому, і мама стала зі мною розмовляти. Я зрозуміла, що вона все знає. І саме головне, вона мені тоді сказала, щоб я не нервувала, ми виростимо цю дитину і все буде добре. Це вже був 16й тиждень вагітності. Зараз моєму старшому сину 10 років, і я дійсно змогла стати для нього гарною мамою. Это моё домашнее задание по сторителлингу. Сейчас прохожу курс. История моя реальная. Напишите пожалуйста, как вам, было интересно читать?
Давно тут не було постів #апоговоритьто На цей надихнула мене історія @natalishovka І я відразу пригадала схожу ситуацію у мене. Це було давно, старшому було лиш пару місяців, ми збиралися на прогулянку, одягнулись, поклала малого у візок, відкриваю я двері, і тут в отвір до мене ввалюється якийсь бомж!😧 Двері я до кінця не відкрила, але його голова і руки розплескались у мене на порозі і я закрити їх вже не могла! Мене охопила паніка, страх, я одна вдома, з малою дитиною, бомж у мене на порозі, не рухається, по ходу мертвий , двері закрити не можу, торкатись його тим паче, щоб випихнути назад....що робити? куди дзвонити? в міліцію? казати, що у мене мертвий бомж у квартирі, і мати купу гемороя на свою голову? Відразу цей варіант я вирішила трохи відкласти. Першим, кого набрала, був сусід, але він не відповідав. Далі подозвонила чоловікові, поки в паніці, дрожащим голосом, пояснювала чоловікові як мертвий бомж опинився у нас в квартирі, чоловік спочатку подумав, що я його підколюю взагалі🙈 але пару нецензурних слів, змусили його зрозуміти , що я не жартую!!! В цей момент трупак ожив, відкрив очі, оглянув мене з ніг до голови, і сиплим голосом ледь вимовив: "Води!" Я з паніки викинула телефон, він впав на плитку і розлетівся на окремі шматки, батарея, корпус, кришка, сімка...все валяється в різних місцях... В цей момент, не знаю звідки, у мене набралось сміливості, але я усією своєю силою схватила ручку дверей і прокричала: "А ну забрав свої ласти назад, а то я зараз їх відрубаю дверима, так, що ласти лишаться у мене, а твоя вонюча башка в коридорі, доречі, вони у мене броньовані, тому біль гарантую!"👌 Він секунду подумав, почав шорхатись, але сил у нього відповсти не було! "На п'ять закриваю...." - кричала я далі - " раз, два, три....", а він не рухається!!!😧 ".....чотири...." замружила очі "....п'ять" , і з усієї дурі замахнулась дверима, і захлопнула їх. Бабах!💣💥 Я довго не наважувалась відкрити очі й подивитися, що ж насправді сталось. Коли наважилась, з полегшенням зітхнула, бо бомжа у хаті вже не було. Зиркнула у глазок, а він продовжував валятись у мене ледь живий під дверима так, що двері я вже не відкрию, прогулянка у мене відмінилась остаточно! Але думка про те, що він може померти у мене під дверима, мене не лишала покою, і хай мене назвуть безлюдяною, але в той момент його стан здоров'я мене мало хвилював.🙀 Мене продовжувало трусити, я судорожно зібрала свій телефон, включаю, і тут відразу дзвінок, сусід, моє спасіння.🙏 "Привіт , мала! Я спав, не чув , що ти дзвонила, що трапилось?" (До слова сказати, у мене постійно трапляються якісь історії, і він постійно мене з них витягав🙈 Взамін, я займалась з його дитиною англійською 😊 бартер завжди спрацьовував💪😏. Я коротко описала йому проблему, він сказав : "Тю...зараз вирішимо👍" Я сиділа в коридорі, обпершись об візок, в якому спала дитина, і продовжувала труситись. Через п'ять хвилин подзвонили у двері, я підірвалась, але глянувши у глазок, побачила сусіда, бомжа вже не було.😏 Я відкрила двері, він мене вислухав і лиш посміявся з моєї історії, сказав, що бомж ще не всі мізки пропив, і коли побачив сусіда ( а він такий внушитєльний парєнь) , зрозумів, що ластами треба рухати швидко, і змився своїми силами.🙈 Попрощавшись з сусідом, я ще довго не могла прийти до себе, відмиваючи поріг усіма засобами хімії, що мала. Я лиш тоді почала розуміти, що взагалі трапилось. Не знаю в який момент той бомж злиняв, коли у нього вистачило на це сили,і не знаю, щоб я робила, якби він не уповз, коли я закривала двері, бо я б реально його прибила. 🙈 Коли розповідала про це своєму чоловікові , який примчався за пів години додому, в нього були очі по п'ять копійок. "Ні, я знав, що ти навіжена, але щоб настільки!!!!" промовив він. Але добре, коли все добре закінчується!!! А тепер питання до вас, чи потрапляли ви колись в казусні ситуації, чи мій чоловік правий, і я одна в своєму роді. "За то зі мною не скучно", відповідаю йому, і він зі мною погоджується.😅 Розкажіть, про ваші самі казусні ситуації, в які ви потрапляли! Чи часто з вами таке стається? Бо зі мною тупо постійно щось трапляється😂😂😂 Не знаю, чи стікер собі на голову почепити, чи сорочку навиворіт носити, чи просто змиритись, з тим, що я така і все😏 Що скажете?
Привіт! Розкажіть як ви вибирали ім'я своїй дитині? Мені дуже цікава ця тема, так як мені ім'я підбиралося не простим способом і моїй доні. Як мене назвати мама з татом спорили дуже довго мама хотіла Софія або Зоряна, тато хотів Ганна(так звати його маму) або Тетяна(так звати жінку старшого брата мого тата), мама була в жахливих стосунках з ними обома і категорично не хотіла мене називати ні один з цих імен. Після довгої сварки з татом мама пішла вкладати мене спати і задрімала. Їй поиснилося, що хтось сказав :" щоб уникнути сварки, назви Марія". Так мене і назвали. Коли я була вагітна ходила думала і підбирала імена, але для хлопчика щось не могла придумати вирішила думати для дівчинки, а тоді по ходу і для хлопчика придумаю. І як не дивно мені теж приснилося ім'я своєї доні, хоча я не знала навіть хто в мене буде, я ходила і називала свою дитину Даринкою. Але до вагітності мені подобалися зовсім інші імена і я була впевнена, що в мене буде Настя або Віка😁
Дівчата підкажіть мені, бо з першою дитиною такого не було, а педіатр каже що все ок. Малому півтора місяця. Годую і грудьми і сумішу. Бо тільки грудью не наїдається, кричить коли поїсть іноді. Але дуже часто рвота. Прям після кожного годування, і буває багато. Це не кожен день, але часто. Іноді даю тільки грудь, і моє молоко теж виригує багато. Що робити в такій ситуації? Може в когось було таке?
