«Не можу тобою надИхатись!» - нашій крихітці через день 9 місяців. Чомусь за кілька днів до «Дня народження» мені завжди хочеться виразити свої почуття. Хочеться поплакати і подумати «Ти найкращий подарунок долі, наша донечка». Стала помічати, що часто кажу «моя», а потім себе виправляю на «наша». На днях лягли з чоловіком спати, розвернуті в різні боки, по моїй щоці скотилась сльоза

«- Діма.

- Шо?

- Дякую тобі за неї».

Хоч би що не відбувалось між нами, але вона той вузлик любові який нас зв’язує! Вона мамина і папина, схожа трішки на мене і трішки на нього♥️ Така вперта і самостійна! Найкраще що зі мною сталось.

Сьогодні зробила перший крок. Сама. З переляканими бездонними оченятами, бо й сама не зрозуміла що сталось...але ж так хотілось.

Її не зупинять склеєні скотчем пазлики - вона все одно їх розбере, їй треба вставати і повзти і ходити і спробувати що жує мама і «рибачити» папиним спінінгом.

Хоч практично кожен новий місяць ми стикаємось з якоюсь новою неприємністю, хоч досі спимо «наче на мінному полі», кожен місяць дарує водоспади її усмішок. Наша Єва☺️💕

Дає мамі цьом, радіє коли повертається додому «татко», трогає кішку за лапки/носика/хвоста, має два смішних верхніх передніх зубика і дарує мені життя наповнене сенсом.

Моя любов!