- Тато, звідки я взявся? - запитав маленький Коля, залазячи до батьків на диван.
- З мами, - автоматично відповів тато, потім схаменувся, і з жахом чекав уточнюючих питань.
- А мама звідки взялася?
- З Києва, - полегшено видихнув тато.
- А Київ звідки взявся?
- Київ? Дивне запитання ... А! Згадав! Його ж архітектор намалював. Дядько такий.
Колю цей факт дуже зацікавив.
- А мене, перш ніж я з мами з'явився, теж дядечко малював?
Мама засміялася, а тато обурився.
- Який ще дядечко ?! Тебе я малював! Зрозуміло?
- Ага ... - Коля задумався. - Навіщо ти мені веснянки намалював?
- А мені діти з веснянками подобаються, - викрутився тато. - Весело ж.
- Не дуже ... - насупився син. - І вуха мені великі навіщо? Мене через це клаповухим дражнять.
- У тата, коли він тобі вуха малював, рука здригнулася, - посміхнулася мама. - Він, взагалі, у нас погано малює.
- Та що ти?! - знову обурився тато. - Могла б і поправити мій малюночок!
- Так, - погодився Коля. - Мама, ти чому мені не намалювала інші вуха?
- Ну, якщо чесно, і у мене з малюванням в школі було не дуже, - зізналася мама.
Коля важко зітхнув.
- Та ти не переживай, - батько скуйовдив синові волосся. - У мене теж в дитинстві вуха були як у слона. А потім, нічого, пройшло.
- Та я не про це ...
Коля уважно подивився на маму, потім на тата, потім зліз з дивана, і серйозно так сказав:
- Коли сестричку мені малювати будете, мене покличте. Я простежу, щоб ви нічого не зіпсували. Дівчинка повинна бути красивою ...
(Інет)