Кесарів (частина 3) ⁣⁣

Вголос сказали «10:23», але ніяких «сестра, скальпель» або будь-яких інших натяків на те, що операція почалася, не відбулося. Я чула дзвін металу об піднос, але атмосфера в операційній нагадувала радше ланч друзів, а не серйозну операцію. І це, звичайно, заспокоює⁣. Анестезіолог підійшов до мене ближче і сказав: «Зараз треба буде добре подихати», я зробила 2 глибоких вдиху-видиху і почула «ну ось, дивися, твоя донька». Ніякого болю або явних фізичних змін я не відчула, якось пройшло все непомітно і легко. ⠀

Мені показали цей рожево-фіолетовий клубочок, весь слизький і мокрий 😀 Лише через пару секунд вона закричала, її сфотографували і забрали вмивати / вимірювати. А я зрозуміла, що ще ох як довго доведеться лежати 😢 Мозок як і раніше панікував від відсутності чутливості в кінцівках. Несподівано у мене заклало ніс, про що я повідомила анестезіологу, він заспокоїв, що так буває. Мені ставало все важче дихати, і я стала намагатися робити глибокі вдихи ротом. Рот швидко висихав, я знову намагалася дихати носом. Мені ставало все гірше, і я почала крутити головою в пошуках повітря. Напевно, це нагадувало рибу, яку витягли на сушу⁣⁣.⠀

Видавила з себе «не можу дихати», і мені дали кисень. Перші хвилини 2 я дихала так жадібно, як це тільки можливо. Поступово ставало легше, і скоро я заспокоїлася і закрила очі. Цікаво, що навіть не дивлячись на досить приглушене світло в операційній, повіки були просто свинцевими, тому більшу частину операції я лежала з закритими очима. Але не спала і була при ясному розумі.

Найважче для мене було переживати жахливі відчуття затерплі тіла і втрату контролю над ним 😢 І момент, коли повітря не вистачало. Більше я нічого не запам’ятала. Я лежу, лікарі працюють. Десь через 30 хвилин лікарі прибрали шторку і сказали «ну все, ти молодець. Вітаємо»⁣⁣, окремо хочу сказати «Дякую❤️» всій команді.⠀ ⁣⁣⠀

Мене закутали в пелюшки, перекотили на каталку і відвезли в реанімацію.⠀