Пост про дітей. Лежу на ліжку,релаксую. І згадую... Платона,коли він був крошечкою. Я тоді не те що…

Пост про дітей.

Лежу на ліжку,релаксую. І згадую... Платона,коли він був крошечкою. Я тоді не те що полежати не могла,я не пам'ятала розчісувалась чи я сьогодні. Він постійно плакав,кричав. Як я заздрила мамам,у яких діти прокидалися в колясочці і гралися ручками, щось роздивлялися. Чи навпаки,засинали в кодясці. Я ж не виходила з дому поки Платон не засне,і хвилин через 20 неслась назад бо заходиться в істериці. І так десь років до 2-х. Сказати що в мене око сіпалося як реакція на дитячий плач ще впродовж кількох років,це просто промовчати.

Хоча,я думаю що тоді свою роль зіграло ще багато факторів. Моя мама,яка лізла не на своє місце (досі думаю що якби так можна було б,то вона просто б відібрала моє дитя собі),і зацькувала мене як змогла. Чоловік,інертний та ще не відчепившийся від спідниці своєї матері. Та свекруня,яка кричала що дитя нагуляне,але ти нам не потрібна і ми його відберем.

Я була налякана,забита та дуууже не впевнена в собі. І моя Ляля,мій хороший Зай-зай це відчував. Моя пташечка пройшов крізь весь цей ад разом зі мною. І коли я розвелася з чоловіком у мене було таке відчуття що він теж зітхнув з полегшенням. Та мені ще далеко було до відновлення впевненості в собі і ми збирали маму по шматочках разом. Він витримав,він пережив це,моя крихітка,мій захисник. (Уже плачу)

Але саме завдяки Платону я вийшла заміж вдруге,та народила Гришу.

Так от,лежу я зараз релаксую і думаю що як мама спокійна і впевнена в собі,незважаючи на всі негаразди та проблеми, то й малюк спокійний.

Наразі я живу не багато в грошовому еквіваленті, але дружно та весело в духовному. В мене МОЯ сім'я,в неї НІКОМУ не можна влазити,я САМА приймаю рішення та відповідаю за них. І я НАЙКРАЩА МАМА В СВІТІ для Платона,для Гріши, для кота. А для чоловіка,цитую:"наймудріша,найгарніша та найрідніша людина".

І в ліжечку зараз спить маленьке ведмежа, бо він не кричить,не плаче,а ричить. Ми з чоловіком тільки через місяць почули як Грішка плаче.

І я ані на грам не жалкую що не спілкуюся зі своїми батьками.

Взагалі пост був про те,що зі старшими дітьми нам доводиться пройти "Крим,і Рим і мідні труби".

А у Вас теж друга дитина спокійніша?