Історія, знайома КОЖНІЙ МАМІ.

Із несподіваною кінцівкою😉

Ілька дуже чекав на прогулянку сьогодні, адже учора погуляти майже не вдалося (хвилин 15 по багнюці між грядками під мрякою, поки нарвали зелені на салат - не враховуються🙈).

І от, нарешті ранковий дощик ущух, і ми вибігли гуляти.

Ґумові чобітки, захисний комбінезон із водонепроникної тканини, куртка з капюшоном - усе як годиться.

Ідемо селом, дихаємо свіжим вологим повітрям. Усе навколо свіже, вмите, аж бринить!..🌱

🌈 Ясна річ, - не оминаємо жодної калюжі!

Ілька з розгону стрибає у кожну, із захватом спостерігаючи, як бризки розлітаються навсібіч.💦

Попереду в кінці вулички бачу трьох місцевих жіночок поважного віку - стоять, розмовляють.

Одна - з велосипедом, біля другої стоїть відро. Третя - в яскраво-жовтій неоновій хустині. Словом, місцевий колорит…💃

Звісно, і вони нас побачили ще здалеку. Спостерігають за Ільчиними "калюжними забавами".

🧘‍♀️ Я вже морально підготувалася до діалогу, подумки прокручуючи у голові фразу, яка не раз допомагала мені тактовно, але "навідріз" завершити будь-яку розмову із серії: "Куди ж ця мати дивиться! Та дитина ж…"

Підходимо ближче, вітаємося - як заведено у селі.

Ось зараз почнеться... Здається, я трохи напружилася - не люблю такі моменти.

…

...Проходимо вперед.

Чую, пані у неоновій хустині говорить до подруг:

"Яка мудра мама! Штани - то ж випрати можна, чоботи - висушити.

Зате дитині стільки вражень, стільки незабутніх спогадів на усе життя!

Гляньте, як жваво стрибає горобчик".

"І чого ми того не розуміли, як молоді мамками були?" - задумливо відповідає їй друга жінка...

...Посміхаюся сама до себе. І всередині якось так тепло-тепло стало одразу.

Класна мить сьогоднішнього дня.😊

А у вас щось подібне траплялося?..