Пологи. Фіналочка.

З настанням другого періоду, а саме народження малюка, все пішло зовсім не як у моїх уявах.

Я розгубилася.

Відчувши ці нові відчуття всередині себе, до яких морально була не готова, я злякалася і забула все, чого навчалася Я почала слухати лікарів, а не своє тіло. Моє тіло, та й моя дитина, не хотіли поспішати, але цього я тоді не розуміла, голова відключилася взагалі.

В общєм, народжувати треба не на пееймах. А на потугах. Різниця в тому, що на потузі малюк йде сам, хоч ти засни, він народиться все одно - це така сила, міць, яку не зупинити, хоч догори ногами ляж. Але на це потрібен час, якого є не завжди.

Я не відразу зрозуміла, як саме потрібно не шкодувати себе і всі ці «давай-давай», і трохи довше помучила свою дитину. Але в підсумку, малюк, звичайно, народився.

Епізіо все-таки зробили. Але в той момент було вже все одно.

Далі почалося моє персональне пекло, про яке навряд чи я розповім навіть мамі. Залишитися в почуттях допоміг чоловік.

У проміжках між моїм персональним пеклом був загальний наркоз і ручний огляд шва. але це все вже тягне на оремий пост.

Далі я не хочу вдаватия в подробиці, просто скажу, що я дуже влячна лікарю і всій черговій бригаді пологового за терпіння і професіоналісм, як тіки я побачила свого синочка, всі переживання у мене зникли враз, зник і весь біль, залишилися лише вдячність і тиха радість❤️