Сьогодні Вербна неділя для християн східного обряду, і Пасха - для християн західного...
А в мене на душі сум, і туга, не зважаючи на ці світлі празники.
Вчора бачила кадри зі святкової пасхальної меси у Ватикані - ком в горлі😢 Пустий собор - темно, одинокий папа, і замість людей - свічки на сидіннях.
Через тиждень, в наших церквах також пройдуть святкові служби, швидше за все в пустих храмах.
Але сумую я, перш за все за своїми рідними... за батьками, друзями. За великоднім настроєм, за ароматом маминої паски, за останніми приготуваннями, і навіть за суперечками з татом, коли краще йти освячувати кошик - в суботу ввечері, чи в неділю зранку? Суперечки були такі гарячі, мало не до сліз 🙈🙈🙈 За тим, щоб взути до церкви нові куплені туфлі, які обов’язково мають натерти ногу🤣 За тим, коли весь тиждень тато переживає, що ми купили мало ковбаси. За мамою, яка щодня перед тим мене питає, які ж ми салати будемо робити? За малюванням писанок, щоб потім купити наклейки і приклеїти їх на яйця. А ще за тим, як мама завжди напевне море пасок - і потім зе тиждень ходить за нами, щоб ми їх їли, і обіцяє, що наступного року вони стільки пекти точно не буде🤷‍♀️🙈 Але все одно пече))
Великдень - для мене це свято, яке я святкую завжди вдома, з батьками і бабусею. Жодного разу ще не було, щоб я до них не приїхала. Навіть в першому триместрі вагітності, зі страшним токсикозом, і після виписки з пологового, бо була на збереженні - все одно їхала. Бо не буде мене - не буде свята в них( Вони чекають... Чекають нас, дітей ( я одна в сім’ї, тому діти - це ми з чоловіком і синок). Бабуся, яка щороку говорить один і той же тост - щоб на наступні свята нас не стало менше!
І от, цьогоріч, я так само планувала брати кілька днів відпустки, щоб махнути додому. Але на жаль((
Ми будемо окремо. Між нами - 700 км відстані, яку нереально подолати. Як ніколи я відчуваю себе одинокою і відірваною. Мені так цього бракує! Цього духу, який не мінявся протягом 30 років, не зважаючи ні на що...
Просто хочу сказати банальність - цінуйте своїх близьких, і ті традиції, які вони бережуть і вам передають, навіть, якщо іноді ці традиції здаються смішними і абсурдними! Це наші корені, це те що тримає нас в дитинстві, в тому прекрасному періоді, коли всі щасливі...
А тут фото з Великодня минулого і позаминулого року, вже з Демя’ном. Ех... понастальгую 😌